23

(Леона)

Уранці я встала раніше за всіх. Швидко зробила всім сніданок, щоб не залишати після себе жодних приводів для докорів, і пішла у ванну — помити голову й зібрати волосся в акуратну зачіску.

А коли повернулася до своєї кімнати... У мене відібрало мову.

Сукня, яку я ще вчора так обережно й дбайливо випрасовувала, лежала на прасувальній дошці. Просто посередині майоріли величезні, чорно-коричневі підпалини від праски. Тканина була безповоротно зіпсована.

Гадати, хто це зробив, навіть не доводилося. У кімнату заходила зведена сестра. Першим поривом було бігти до Іри, влаштувати скандал, вимагати відповідей... Але хвиля розпачу виявилася сильнішою. Я просто опустилася на край ліжка й гірко розплакалася.

Це була моя єдина пристойна біла сукня, у якій не соромно було піти на розпис. А ті сукні, які мені купували ще за нормального життя, коли батько був удома, вже давно стали на мене замалі.

Я сиділа, ковтаючи сльози, і абсолютно не розуміла, що тепер робити. Вдягти якусь першу-ліпшу кофту й джинси? Як я взагалі покажуся Даміру на очі в такому вигляді?

Зрозумівши, що час спливає і я вже критично запізнююся, я важко піднялася й підійшла до шафи, аби вишкребти звідти хоч щось більш-менш пристойне. І саме в цей момент по всій квартирі задзвенив вимогливий дверний дзвінок.

Я витерла сльози й поспішила відчиняти. Побачивши на порозі Даміра, я буквально заклякла від шоку.

— Даміре?.. Що ти тут робиш? — витиснула я з себе. — Ти ж мав написати мені, коли під'їдеш, щоб я сама вийшла...

— Це вже неважливо, — відрізав він, впевнено ступивши на поріг. — Все одно сьогодні я забираю тебе до себе, тож шифруватися від твоєї мачухи більше немає жодного сенсу.

Він пильно подивився на моє обличчя, помітивши почервонілі повіки й вологі сліди від сліз, і його брови злетіли вгору:

— Що сталося?

— Вибач... — схлипнула я, опустивши погляд. — Я дуже хотіла гарно виглядати. Хоч у нас і фіктивний шлюб, але ж якісь фото для твого батька мають бути... Та й узагалі, це ж розпис, як-не-як. Але моя сукня зіпсована. Вибач, будь ласка... Я зараз швидко надягну щось більш-менш підходяще. Зачекай хвилинку, я скоро буду готова.

Я думала, що він зачекає хоча б у тамбурі, але Дамір діловито зачинив за собою вхідні двері й пройшов прямо в коридор квартири. Я заніміла від страху: що буде, якщо мачуха зараз вийде й побачить його тут?!

Несміливо пройшовши за ним, я затамувала подих. Дамір розвернувся й простягнув мені велику, стильну фірмову коробку і пакеті.

— Що це?.. — здивувалася я.

— Твоя сукня, — спокійно відповів він.

Я не вірячи власним очам відкрила кришку. Всередині, перекладена шурхотливим папером, лежала розкішна сукня ніжного молочного кольору.

— Там ще мають бути прикраси, — додав він діловитим тоном.

Я помітила невеличку оксамитову коробочку поруч із сукнею, тремтячими пальцями відкрила її й ахнула: на подушечці лежало витончене намисто з перлин та маленькі підвіски-сережки до нього.

— Даміре... Ти що, купив мені сукню?! Я в шоці... Ну а прикраси — це вже точно було зайве...

— Леоно, я вже попереджав тебе, — суворо перебив він мене, не бажаючи слухати заперечень. — Відтепер ти будеш на моєму забезпеченні, бо повинна виглядати відповідно до свого нового статусу.

— Лео-о-оно! З ким ти там базікаєш?! — раптом роздався з коридору різкий голос мачухи.

Почувши її, я миттєво відсмикнула руку від Даміра й перелякано заховала пакет із коробкою за спину.

Оля в своєму домашньому халаті важко вплила у передпокій. Побачивши Даміра, вона на секунду остовпіла, а потім її обличчя миттєво розплислося в нудотно-фальшивій посмішці:

— О! Це знову ви? Вітаю вас!

— Вітаю, — сухо кивнув Дамір, заклавши руки в кишені штанів.

— А що тут відбувається, донечко? — з підозрою процідила мачуха.

Почувши шум, з кухні визирнула Ірка. Вона теж уставилася на чоловіка, але, на відміну від матері, одразу ж помітила великий пакет, який я намагалася приховати.

— Покажи, що в тебе там! — вигукнула Іра, тикаючи в мене пальцем.

Я хотіла відмовити, але мачуха миттєво підхопила:

— Справді, що ти там ховаєш, донечко?

Приречено зітхнувши, я дістала пакет із-за спини. Але Дамір навіть не дозволив їм доторкнутися до нього. Він зробив крок уперед, закриваючи мене собою, і спокійно повернувся до мачухи:

— Ми зараз із Леоною їдемо до РАЦСу. У нас там розпис, і ми вже запізнюємося. — А потім повернувся до мене: — Іди перевдягайся. Я тебе почекаю.

Судячи з вигляду мачухи, у неї в цей момент ледь не стався інфаркт. Обличчя витягнулося, вона схопилася рукою за серце:

— Який РАЦС?! Який розпис?! Про що це ви взагалі?!

Дамір терпляче й карбуючи кожне слово повторив:

— Ми з Леоною подали заяву на шлюб. Сьогодні в нас розпис. Вибачайте, вас не кликали гостями — вирішили, що цей момент має бути лише для нас двох.

Оля шоковано повернулася до мене й люто зашипіла, наче змія:

— Який шлюб?! Що це ти утнула, паскудо?!

— Мамо, заборони їй! — заверещала поруч Ірка.

Мачуха рушила на мене, простягаючи руку, аби силою вирвати пакет із сукнею, але Дамір миттєво перегородив їй дорогу, ставши непорушною стіною.

— Леона — повнолітня дівчина і може робити все, що їй заманеться, — його голос забринів залізом. — Навіть не думайте спробувати завадити нам. Я розумію, що ви не любите свою падчерку, але всьому є межі. Тут ваші повноваження закінчилися. Сьогодні після розпису я заберу свою дружину жити до себе. — Він коротко кивнув мені через плече: — Ти йдеш перевдягатися?

Я швиденько кивнула й, стараючись бути максимально непомітною, прослизнула повз них у свою кімнату.

Зачинивши двері, я тремтячими руками почала діставати сукню й прикраси. Мене всю колотило від адреналіну. Поспішаючи, я ледь змогла попасти головою у виріз сукні, а крихітний замочок від перлинного кольє вдалося застебнути лише з третього разу.

У голові як у лихоманці крутилися думки: «Боже, що ж Дамір там їм каже?! Що зараз буде?!» За дверима лунали їхні голоси. Слів я розібрати не могла, але судячи з тону й гучності, суперечка йшла не на жарт — мачуха верещала, а Дамір відповідав їй низьким, суворим і льодяним басом.