22

(Леона)

Вчора, коли я повернулася, мачуха влаштувала мені справжній допит з пристрастю та фірмовими підозрами. Проте я завбачливо купила в магазині брусок вершкового масла й спокійно відмазалася, що просто забула взяти його до вечері, тож довелося терміново вискочити ще раз. Оля лише посичала, але причепитися більше не мала до чого.

Уже завтра ми з Даміром мали розписатися в РАЦСі. Мені хотілося бодай трохи підготуватися до цієї події, але спочатку я вирішила зайти в кімнату до Марка.

Брат якраз щойно повернувся з тренування зі шкільного футболу. Він у мене був справжнім молодцем: грав у основному складі команди, постійно їздив на змагання й жив цією грою.

Проте мачуха й йому постійно вставляла палиці в колеса. Вона категорично відмовлялася купувати йому нові бутси, хоча старі вже повністю позносилися, а Марку для нормальних результатів треба було почуватися безпечно та комфортно під час гри.

Брат якраз розбирав свій спортивний рюкзак і складав речі.

— Ти не зайнятий? — тихо запитала я, постукавши у двері.

— Та ні, заходь, — відгукнувся він.

Я зайшла й присіла на край його дивана:

— Як тренування пройшло?

— Непогано, — зітхнув Марк. — Правда, сьогодні в основному розминки були та вправи. Скоро буде важливе змагання по області, треба добре підготуватися. Ще треба якось у цієї... — він гидливо скривився й кивнув головою в бік дверей, за якими була спальня мачухи, — випросити нові бутси, бо я в цих уже просто займатися не можу, вони розлазяться.

Я подивилася на нього, і в мене всередині остаточно зміцніла впевненість у тому, що я роблю все правильно.

— Слухай, тут така справа... — я підсунулася ближче й стишила голос до шепоту. — Я тобі дещо скажу, але ти нікому не кажи, поки що це таємниця. Я домовилася з одним чоловіком укласти фіктивний шлюб. Він мені за це подарує квартиру й заплатить достатньо грошей, щоб я могла тебе звідси забрати, як тільки тобі виповниться вісімнадцять.

Очі Марка миттєво округлилися. Він завмер із формою в руках і в повному шоці витріщився на мене:

— Що?! У що ти вв'язалася? Ти геть з дубу рухнула?! Який ще фіктивний шлюб?!

— Та цить ти! Ти чого розкричався?! — я перелякано приклала палець до губ. — Нічого такого! Це просто діловий контракт. Зате ми зможемо жити самостійно й не чекати, поки приїде батько. Нарешті вирвемося від цієї тиранші!

— Ні, ну ти точно з глузду з'їхала! — Марк кинув футболку на диван і схрестив руки на грудях. — Я не знаю, де ти знайшла того чоловіка, але ти взагалі уявляєш, чим це може обернутися?! Він взагалі може захотіти, щоб ти... — брат аж заглух і важко закашлявся, затинаючись від обурення, — щоб ти відробляла ці гроші! Знаєш, яким чином?! Я не хочу вириватися звідси ціною твоєї безпеки й за твій рахунок!

— Та ти просто не знаєш його! — гаряче заперечила я. — Він дуже добрий і гарний чоловік. Просто йому терміново треба отримати спадок, а для цього за умовою заповіту йому треба шість місяців бути в офіційному шлюбі. Та й усе! Ми з ним усе обговорили й поспілкувалися. Все буде добре! Просто йому це вигідно, і нам також це вигідно.

Марк важко нахмурився, дивився на мене з глибоким сумнівом і розчаруванням:

— Леоно, я цього взагалі не схвалюю. Звісно, ти вже доросла й сама вирішуєш, що тобі робити... Але також ти моя сестра, і мені ця твоя авантюра зовсім не подобається. Давай просто подзвонимо батькові й усе йому розповімо?

— Марку, ти що, не розумієш? — з болем мовила я. — Після смерті матері батько й так страждав. Ми з тобою ще молоді, а в нього не факт, що особисте життя налагодиться в його віці. Треба ж не тільки про себе думати й вішати свої проблеми на нього.

— Не знаю, Леоно, не знаю... — похитав головою брат. — Мені ця вся затія геть не подобається, що б ти мені не казала.

Я зітхнула, розуміючи, що переконати його зараз не вдасться:

— Я вже все вирішила. Добре... На добраніч.

— На добраніч, — невдоволено буркнув він і відвернувся до своїх речей.

Я вийшла з його кімнати й попрямувала до себе. Потрібно було готуватися до завтрашнього ранку. Я дістала з шафи лаконічну білу сатинову сукню, яку мала вдягти на розпис. Потім тишком прослизнула в коридор за праскою, повернулася до кімнати й дуже обережно, вигладжуючи кожну складочку, почала її прасувати.

Коли сукня висіла на плічках, ідеально рівна й сяюча, я нарешті вимкнула світло й лягла в ліжко. Проте сон довго не приходив. Серце калатало від хвилювання перед завтрашнім днем. Адже завтра я офіційно стану дружиною Даміра... І нехай цей шлюб лише на папері й суто фіктивний, все одно я нервувала так, ніби ступала у невідомість.