21

(Дамір)

Я й сам до кінця не розумів, навіщо запропонував Леоні зустрітися саме сьогодні. Нагальної потреби в цьому не було — усі деталі угоди ми вже давно узгодили. Але після виснажливого робочого дня та цієї гидкої розмови з батьком я почувався повністю спустошеним. Хотілося просто кудись утекти, відпочити й побути поруч із тим, хто, можливо, здатен мене зрозуміти.

На жаль, справжніх друзів у мене не було. Батько з дитинства виховував мене в жорсткій конкуренції та залізній дисципліні. Усе моє життя було розписане по хвилинах: спорт, навчання, а потім — нескінченний бізнес.

Чуттєвість чи слабкість у нашій сім'ї вважалися пороком.

Я завбачливо не під'їжджав прямо до під'їзду Леони, розуміючи, що її мачуха може бути вдома, і не хотів додавати дівчині зайвих проблем. Зупинився неподалік, за поворотом.

Коли я побачив її тонку, крихку фігурку, яка поспішливо переходила дорогу, я відразу вийшов із машини, відчинив їй двері й м'яко допоміг сісти в салон.

Її щоки розчервонілися від швидкої ходи й прохолодного повітря, одне пасмо волосся трохи вибилося із зачіски, а очі блищали, хоча в їхній глибині проглядався якийсь затаєний сум.

— Ти хотів зустрітися... Щось сталося? — вона поправила сумочку на колінах і стривожено подивилася на мене. — Це якось пов'язано з нашим контрактом?

— Ні, ні, все в порядку, — мовив я й раптом замнувся.

Я просто не знав, що казати далі. Як пояснити цій дівчині, що я приїхав лише тому, що хотів її побачити? Це звучало безглуздо й дико. Я почувався якимось малолітнім дурником, який не може дати ради власним емоціям.

— Тоді чому ти тут? — тихо спитала вона.

Замість відповіді, підкоряючись раптовому, неочікуваному навіть для самого себе пориву, я опустив голову їй на коліна.

Леона миттєво застигла, перетворившись на камінь. Я повільно видихнув, заплющив очі й занурився в мовчання. Вона теж мовчала — напевно, просто не знала, як реагувати на таку дику поведінку з мого боку. Минули секунди, і я відчув, як її тіло поступово розслабилося. М'які, теплі пальці торкнулися мого волосся. Вона почала ніжно й обережно перебирати його, знімаючи з мене важкий вантаж цього дня.

— У тебе був важкий день? — тихо перепитала вона, не зупиняючи пестливих рухів.

— Є деякі проблеми... — глухо відповів я, не розплющуючи очей.

— Це не пов'язано якось зі мною?

Я уявив, як зараз почну переповідати їй усі ті брудні підозри й звинувачення, які виплюнув мені в обличчя батько. Її й без того крихкий настрій буде остаточно зіпсовано. Їй і так несолодко живеться під одним дахом із мачухою, навіщо вивалювати на неї ще й свій бруд?

— Ні, не з тобою, — м'яко сказав я, а потім додав із твердістю в голосі: — Я скоро заберу тебе звідти. І мачуха більше не зможе тобі допікати.

Леона тихо зітхнула:

— Я взагалі сьогодні попри її заборону вискочила...

— Вона що, зачиняє тебе? — я трохи напружився, підвівши погляд.

— Та ні, не те щоб зачиняє... Але якщо її щось не влаштовує, вона вигадує купу хатніх справ, аби я тільки нікуди не йшла гуляти.

— Ну ти ж повнолітня, Леоно! — не втримався я. — Ти повинна давати їй жорстку відсіч!

— Я все розумію, Даміре... — лагідно, але з сумним відтінком мовила вона. — Однак ти навіть не уявляєш, які скандали тоді зчиняються в будинку. Я не хочу псувати життя Марку й не хочу цих постійних розбірок. Я просто чекаю, поки з'явиться можливість забрати брата й остаточно поїхати звідти. Невідомо ще, скільки батько буде за кордоном, і жити так усе життя я не планую. Просто треба трохи зачекати. А поки чекаю — не бачу сенсу налаштовувати проти себе та неповнолітнього брата таких осіб.

Я підняв голову з її колін, і раптом відчув себе якось ніяково за свій раптовий порив слабкості:

— Пробач, я...

— Та ні, я тебе розумію, — перебила вона мене з теплою усмішкою. — Не вибачайся. Усім іноді буває важко. Всі іноді потребують підтримки... Навіть такі сильні чоловіки, як ти.

Від її слів у грудях розлилося незвичне тепло. Я мимовільно посміхнувся, поліз до кишені піджака й дістав невеличку оксамитову коробочку, перев'язану акуратним бантиком.

— Це тобі.

Леона здивовано звела брови, обережно взяла коробочку й почала її відкривати. Її щоки знову зашарілися красивим рум'янцем:

— Що це?..

— Ну, ти ж моя наречена, — легко посміхнувся я. — Отже, у тебе має бути обручка для заручин. Я ж тобі за нашою легендою зробив офіційну пропозицію.

— А... ну так, логічно, — ніяково мовила вона.

Але коли кришечка відкинулася й вона побачила каблучку з глибоким, сяючим голубим сапфіром у оточенні діамантів, у неї аж перехопило подих. Вона тихо затамувала його від захоплення й уже простягнула пальці, аби надягти її сама, але я м'яко зупинив її, забравши обручку з її долоні.

Я взяв її тонку, ніжну кисть. Відчуваючи, як тремтить її рука від мого дотику, я повільно й урочисто надів сапфірову обручку на її безіменний палець. У цей момент я був до неї настільки близько, що виразно відчував тонкий, солодкуватий аромат її парфумів, який магічним чином заспокоював мої натягнуті нерви.

Раптом у її сумочці голосно задзвонив телефон. Леона здригнулася, дістала апарат, поглянула на екран і миттєво скинула виклик.

— Мачуха? — коротко спитав я.

— Так... Мені треба йти, — тихо мовила вона, з жалем подивившись на мене.

Усередині мене закричав голос, який благав попросити її залишитися ще хоч на кілька хвилин. Але вголос я лише сухо промовив:

— Так, треба йти.

Я мовчки дивився, як вона виходить із машини, ховає руку з новою обручкою в кишеню й швидким кроком зникає у вечірніх сутінках.