5

(Дамір)

Завершивши всі справи на об’єкті, о пів на шосту вечора я розвернув автомобіль у бік центру й заїхав до першого-ліпшого квіткового магазину.

Опинившись серед скляних ваз і душного аромату рослин, я ненадовго застряг. Вибір виявився складнішим, ніж здавалося на перший погляд. 

Які квіти личать дівчині, до якої ти напередодні липнув, як останній нахаба, будучи п’яним у драбадан? Я звик вирішувати проблеми діловим шляхом, але тут потрібен був тонкий хід — щось таке, щоб достойно вибачитися за свою поведінку й при цьому не виглядати дурнем.

Зрештою, я вибрав великий оберемок білих троянд. Класика. Строго, стримано, без будь-якого підтексту.

Забравши букет із рук флористки, я навпростець поїхав за адресою, яку вранці продиктувала її мачуха.

Знайшовши потрібну багатоповерхівку в новобудові, я підійшов до під’їзду й натиснув кнопки домофона. За кілька секунд із динаміка пролунав тихий, обережний дівочий голос:

— Алло?

— Доброго вечора. Я щодо телефону, — мовив я коротко.

На іншому кінці коротко клацнуло, і масивні двері відкрилися.

Піднявшись на потрібний поверх, я підійшов до дверей і натиснув на дзвоник, перехопивши букет зручніше.

Двері прочинилися майже миттєво, ніби дівчина чекала просто за ними.

Я ступив усередину й мимоволі озирнувся довкола. Те, що постало перед моїми очима, геть не вкладалося в голові. Дорогі оздоблювальні матеріали, якісний паркет, стильні венеціанські дзеркала та дорогі меблі — господар цієї квартири явно не рахував копійки від зарплати до зарплати. Тут жили далеко не бідняки.

Тоді чому ця дівчина ходить у зношеному взутті й користується тим затасканим, старим кнопковим апаратом, який зараз лежав у кишені мого пальто? Це не вкладалося в жодну логіку. Дорослій, гарній дівчині в такій родині купують нормальні речі.

Якщо тільки... Я згадав ранкову розмову з її мачухою. Тон тієї жінки, її отруйні слова й образливі іменники. У моїй голові деякі пазли почали складатися у вельми огидну картину. Здається, я потрапив у дім, де одну людину просто викреслили зі списку улюбленців і тримають за безкоштовну служницю.

— Ви?.. — вихопилося в дівчини.

Я повернув голову й зустрівся з нею поглядом. Вона стояла в передпокові й дивилася на мене з відкритим шоком. У її очах читалося заціпеніння. Вона явно чекала побачити кого завгодно, але тільки не вчорашнього п'яного нахабу з ресторану.

Проте вже за секунду її здивування змінилося миттєвим захистом: світлі брови різко зсунулися до перенісся, а погляд став колючим і холодним. Вона випросталася, міцно зчепивши пальці на сукні, намагаючись здаватися вищою й упевненішою. В її пам'яті явно виринули спогади про те, як я чіплявся до неї на вечірці й вимагав уваги.

Вигляд у неї був переляканий, але ця дівчина з останніх сил тримала фасад. І цей контраст між її крихкістю та впертістю раптово зацікавив мене.