4

(Леона)

Я сиділа за робочим столом і гортала конспект, намагаючись зосередитися на лекції з цивільного права. Голова після нічної зміни боліла, а рядки перед очима розпливалися.

Двері в кімнату гепнули об стіну без попереднього стуку. На порозі з’явилася мачуха, згорнувши руки на грудях.

— Що ти тут робиш? — вихопилося з її вуст замість привітання.

— Вчу уроки, — я спробувала розправити плечі й не відводити погляду.

Жінка гучно фиркнула, демонстративно оглядаючи мою кімнату.

— А нічого, що посуд у раковині гіркою лежить, а обід ще не наготовлений? Воно саме зробиться? Пощастило ж мені з падчеркою… Ледаща, мамо рідна! Хто тебе таку заміж взагалі візьме?

Я міцно стиснула ручку в долоні. В горлі все стиснулося від знайомого, пекучого почуття образи, але я проковтнула це. Сперечатися з нею — тільки підливати олії у вогонь.

— Де гроші? — мачуха зробила крок уперед і простягнула долоню.

Я підвелася, підійшла до шафи й дістала з сумочки прим'яті купюри — заробіток за вчорашню працю в ресторані та залишки чайових. З важким серцем передала їх жінці. Ці гроші були б мені дуже доречні: на проїзд, на зошити, на елементарні особисті потреби. Але довелося віддати все до останньої копійки.

Мачуха обслюнявила великий палець і з прискіпливим виразом почала перераховувати купюри.

— І не смій мені більше псувати дизайнерські речі! — вона сховала гроші в кишеню халата. — До речі, мені сьогодні дзвонили. Як можна бути такою неуважною, щоб загубити телефон? Ти думаєш, ми з твоїм татом гроші на друкарському станку друкуємо? Коли ти вже навчишся цінувати чужу працю? Пощастило тобі, що якийсь чоловік з ресторану підібрав твій телефон і подзвонив, щоб повернути. Бо була б далі без зв'язку, ніхто б тобі новий не купував!

Серце кануло в п'яти. Я підхопилася з місця, гарячково порпаючись у кишенях сумочки. Старого кнопкового мобільника там справді не було. Усередині все похололо від хвилювання: там були контакти тата й Марка, одногрупників та викладачів, мої записи.

— Він приїде о вісімнадцятій, щоб повернути його, — кинула жінка вже з коридору. — Хай будеш удома й зустрінеш його. Тільки одразу проведи його, мені чужі люди в хаті не потрібні.

Вона пішла, а я опустилася на стілець. У душі спалахнула раптова радість. Людина, яка знайшла мій старий, потертий апарат, не викинула його й не прикарманила. Хоча на тій вечірці збиралися тільки багатії — кому взагалі здалася моя дешева кнопкова трубка? Але він вирішив привезти його особисто. Напевно, серед тих пихатих гостей усе ж трапляються порядні люди.