2

(Леона)

8 годин тому...

— Ах ти ж паскуда така!

Мачуха кричала на мене так, що в голові промайнула думка: «Хоч би вона зараз не вбила!»

— Бачиш? Подивись на неї! Я цю мерзоту ростила, годувала, поїла — і от така вдячність?

Всередині мене кипіло: все, що ця жінка розказувала своїм друзям, було абсолютною брехнею!

Ростила та годувала мене моя мама, яка померла три роки тому, залишивши мене, мого батька та молодшого брата самих у цьому світі.

А ця жахлива і жорстока жінка — нова дружина мого батька, яка вийшла за нього заміж пів року тому, коли мені тільки виповнилося дев’ятнадцять.

Вона одразу незлюбила мене та мого брата і разом зі своєю противною донькою взялася знущатися наді мною, як тільки могла, поки батько не бачив.

Марку, моєму неповнолітньому брату, теж діставалося, але набагато менше.

Чомусь саме я стала улюбленою мішенню для цих двох змій.

Вони влаштовували мені «солодке життя» ледь не кожен день, але я мовчала, бо мені було шкода батька.

Він був таким розбитим після смерті матері, що я щиро хотіла для нього щастя. І якщо для цього мені треба було потерпіти — я терпіла.

З’їхати варіанту не було: по-перше, батько оплачував мій університет. Навіть якби я знайшла роботу, тягнути одночасно навчання, житло і побутові витрати я б не змогла.

По-друге, я пообіцяла мамі перед її смертю, що піклуватимуся про молодшого брата і не з’їду, доки йому не виповниться вісімнадцять.

— Що ти вилупилася на мене, як баран на нові ворота? Нато, я не можу, вона тупа, як дрин! — мачуха повернулася до своєї подруги й скорчила втомлене обличчя. — Бачиш, яка свиня невдячна?

А потім — до мене:

— Слухай ти, нікчемо! Та ти знаєш взагалі, скільки коштує ця сукня? Це дизайнерська річ! Як ти могла зіпсувати її? Ти це навмисно, гадино?!

Вона тримала в руках свою сукню, на якій чітко виднівся іржаво-пропалений слід від розпеченої праски.

Коли вона наказала мені попрасувати її сукню, я, звісно, не зраділа цьому завданню, але ж не настільки, щоб псувати її!

До того ж я помітила, що на регуляторі температури стояв максимум — і це було дуже дивно. Адже в будинку цією праскою користуюся лише я. А я ніколи не ставлю максимальну температуру!

Мачуха боляче схопила мене за руку і ледь не штовхнула.

— Ти будеш мені відшкодовувати цю сукню, зрозуміла, тупа вівця? До останньої копійки!

Я розгублено пробурмотіла:

— Але як? Я не працюю, і в мене немає грошей!

Обличчя мачухи перекосилося, але її перебила подруга Ната:

— Слухай, Олю. У моєму ресторані сьогодні ввечері буде вечірка для дуже багатих гостей. Я можу взяти її сьогодні офіціанткою, і вона відробить тобі ту сукню. До того ж, може, й чайові пристойні матиме — сьогодні там буде купа багатіїв.

Мачуха задумалася.

— А що, Нато, гарна ідея! Чуєш, рукодупа? — вона звернулася до мене. — Будеш мені сьогодні відробляти сукню! І мені байдуже як саме — хоч руками, хоч іншим місцем. Гроші за дизайнерську річ мають бути в мене в руках! Зрозуміло, паскуда?

Я мовчки кивнула, погоджуючись, і, ковтаючи образу та несправедливість, пішла до своєї кімнати.