Розділ 6 (Марина)

Для мене робота завжди стояла на першому місці. Протягом усього дорослого життя я цілеспрямовано вибирала кар’єру, відмовившись і від одруження, і від народження дітей. У цьому світі кожному з нас належало обрати свій шлях, і моїм однозначно було реалізувати власний потенціал.

Саме тому кілька місяців тому, коли Генадій Вікторович доручив мені влаштувати ефектне реаліті-шоу з пошуком нареченої для свого головного підопічного Паші Абакуменка, при чому таким чином, щоб він сам не здогадався, що все підлаштовано, я з ентузіазмом взялася за діло, чітко розуміючи, що кращого шансу показати себе та отримати підвищення годі й знайти. Існувала навіть імовірність, це навіть була моя єдина можливість на здійснення найзаповітнішого бажання, так що я збиралася докласти всіх зусиль, щоб скористатися нею.

Того ж вечора, повернувшись додому, замість звичного перегляду якогось фільму я активно взялася за роботу над новим проектом.

Наливши повний келих французького білого вина, що завжди допомогало мені сконцентруватися, я зручно вмостилася в м’якому білому кріслі, схрестивши ноги по-турецьки, і ввімкнула ноутбук, маючи твердий намір цього ж дня знайти акторку, що б зіграла роль «нареченої» Паші.

Та чим більше я вивчали бази даних акторок, тим чіткіше мені ставало зрозуміло, що таким чином нічого хорошого в мене не вдасться досягти. Для того, щоб ні Паша, ні глядачі не викрили обману, мені потрібна була абсолютно невідома людина, що могла б діяти за чітко вивіреною стратегією. От тільки де таку знайти?

Мій погляд замислено блукав кімнатою, доки несподівано не зупинився на прикріпленої до стіни рамки з фотографією, на якій були зображені я і моя стара подруга — юні, красиві та щасливі. Цей знімок ми зробили на гавайському пляжі в той час, коли Жанна ще була запальною бунтаркою, а не приторно-правильною дружиною і матір’ю.

На моїх очах виступили сльози провини, коли я згадала нашу останню зустріч і те, що я тоді їй наговорила. Це сталося на першому дні народженні її дочки, коли я хильнула зайвого і алкоголь розв’язав мені язик, змусивши висловити абсолютно всі претензії та образи.

— Чого ж ти все ще спілкуєшся зі мною, якщо я тобі так остогидла? — ображено тремтячим голосом запитала Жанна, ледве стримуючи сльози.

— Бо я досі люблю ту версію тебе, що була раніше, і не можу полишити надію, що колись вона все-таки повернеться до мене, — зізналася я, навіть не здогадуючись про наслідки, які спричинять ці слова.

Фактично, це через мене Жанна повернулася до свого колишнього захоплення екстремальними видами спорту, прийнявши сказане дуже близько до серця. Якби не я, вона б усе ще була жива, а її дочка зараз мала повноцінну сім’ю…

Стоп, а скільки зараз років цій дівчинці? Швидко в голові підрахувавши роки, я зрозуміла, що їй було вже дев’ятнадцять. Ще зовсім юна, але вже не дитина. Чарівний вік невинності та енергійності. Чи це не ідеальний варіант пари для знаменитого молодого актора?

Загорівшись ідеєю зробити саме цю дівчину «нареченою» Паші, я зосередилася на тому, щоб знайти актуальні дані про неї та вже за кілька днів опинилася в задрипаному придорожньому кафе, де Аріна працювала кондитером.

Мушу зізнатися, що спершу я не вірила, що ця сіра мишка є саме тою, хто мені потрібен. Я навіть майже відмовилася від затії використати її для шоу, проте потім вирішила все-таки дати їй шанс і не пошкодувала про це. Добре змотивована, Аріна змогла перетворитися з затюканою дівчинки з маленького містечка в яскраву жінку зі столиці.

Коли редактори шоу показали мені матеріали, зняті під час першого сніданку в пентхаусі, я відчула вдоволення та навіть свого роду гордість за Аріну, що просто ідеально відігравала свою роль.

Більше того, вона вела себе так розкуто та вільно, що починала нагадувати свою матір у студентські роки. У Жанні горів такий же вогонь, який я зараз бачила в очах Аріни, і моє серце гріла думку про те, що це саме мені вдалося вивільнити цю приховану енергію.

Окрилена таким успіхом, я поспішила поділитися тим, що все на шоу відбувається саме так, як треба, зі своїм шефом. І мені б точно вдалося отримати заслужену похвалу, якби посеред розмови в кабінеті свого продюсера не з’явився сам Паша та не жахнувся, побачивши гризню між учасницями шоу.

— Це недопустимо, щоб вони жили наче змії в кублі! — просто-таки вибухнув чоловік, та його поведінка здалася мені аж надто інфантильною та ідеалістичною. — Навіщо ви перетворюєте це шоу на якесь брудне болото?

«Бо такі правила цієї гри, хлопчику,» — хотілося втовкмачити цього молодому бовдуру, але я не добилася того, що маю, якби піддавалася своїм інстинктам. Замість цього я зберегла непохитний вираз обличчя та спокійно сказала:

— Ніхто не має наміру перетворювати шоу на, як ви виразились, «болото». Та чого ще можна було очікувати від дівчат, що змушені конкурувати між собою в боротьбі за чоловіка?

Паша похитав головою, не бажаючи приймати мої слова за істину.

— Ні, так не має бути. Їм не слід сприймати це все таким чином. Я мушу поговорити з ними на цю тему.

Ми з Генадій Вікторович перезирнулися і, очевидно, прийшли до ідентичного висновку — ця розмова може стати яскравим елементом програми.

— Гаразд, хай буде по-твоєму, — кивнув продюсер.