Частина 2. Розділ 1 (Паша)

Камери не лякали мене. Я вже давно звик бути під їхнім прицілом.

Увага також не була проблемою для мене. Це навіть було приємно, коли всі погляди були прикуті до мене. Усі цікавилися мною і залишалися небайдужими.

Проблемою участі в реаліті-шоу для мене стало те, що вперше в житті я не мав грати певну роль під камерами. Звісно, мені пропонували такий варіант, але я рішуче відмовився, бажаючи показати справжнього себе. Хай навіть це буде певний виклик для мене, але я впораюсь. Не маю іншого вибору, бо вже підписав контракт і отримав аванс на участь у цьому реаліті-шоу.

Й от настав час перших зйомок. Мені здавалося, що перш за все робитимуть певний загальний ролик, щоб познайомити глядачів з моєю персоною, але продюсери вирішили, що це можна зробити і пізніше, а зараз варто починати одразу зі знайомства з відібраними учасницями.

Їх було десять. Десять молодих красунь з усіх куточків України, що наважилися на те, щоб отримати шанс побудувати зі мною стосунки на очах у багатотисячною аудиторії.

Чесно кажучи, це просто не могло не лестити. Як і кожному нормальному чоловікові, мені було запаморочливо усвідомлювати власну бажаність серед жінок. Проте я все-таки докладав усіх можливих зусиль, щоб спустити себе з небес на землю та не підносити себе аж надто високо. Бо всім відомо, що чим вище вилізеш, тим болючіший буде падіння донизу. А життя ніколи не обходиться без падінь.

Місце знайомства з дівчатами я обирав самостійно. Чесно кажучи, це виявилося далеко непростим завданням, але врешті-решт мені вдалося з ним впоратися. Таким чином, зараз уся знімальна група знаходилася на Трухановому острові, просто на березі Дніпра. Після тривалих роздумів, саме це мальовниче місце здалося мені найкращою локацією для початку цієї історії кохання.

Чимало часу потрібно було витратити на те, щоб встановити всю необхідну техніку для зйомок, так що розпочати вдалося лише вже ввечері. Я стояв на піску на пляжі річки в оточенні декораційних ліхтариків, що створювали казково-романтичну атмосферу та чекав на першу дівчину. І вже зовсім скоро вона з’явилася.

Першою до мене вийшла дівчина, що була дуже високою та мала якусь неземну красу.

Перш за все, не можна було не звернути увагу на її по-справжньому дивовижні очі. Вони були великі та мали той відтінок, у яке зазвичай забарвлене небо в ясний літній день.

Іншою особливістю її зовнішності було коротке волосся білосніжного кольору.

До того ж, ця дівчина вирізнялась ультра-довгими ногами та маленьким тілом, що робило її ще більш схожою на прибулицю з іншою планети.

Підійшовши до мене дуже елегантною ходою, перша з учасниць представилась Лізою та повідомила, що справою усього її життя був моделінг. Що ж, це все пояснювало. З такою зовнішністю можна було будувати кар’єру у фешн-індустрії з абсолютною впевненістю у власному успіху.

Я чітко усвідомлював, що цього вечора мені не вдасться глибоко пізнати жодну з п’ятнадцяти учасниць, проте хотілося все-таки хоч трохи зрозуміти їх. Саме для цього я підготував для кожної з них одне-єдине запитання, яке могло здатися дивним, але насправді багато значило для мене.

— Який твій улюблений фільм?

Ліза знизала гострими плечами.

— Не можу сказати. Протягом останніх років я так багато працюю, що все ніяк не можу виділити час на кіно.

— Знайома ситуація, — кивнув я з розумінням. — Дякую тобі, Лізо, що прийшла. Упевнений, що в нас ще буде можливість познайомитися ближче.

— Не сумніваюсь, — з усмішкою відповіла дівчина.

Майже одразу після цього біля неї з’явився асистент, щоб провести її до величезного шатра, який було споруджено спеціально для зйомок. Саме там дівчатам належало познайомитися одна з одною.

З’явилася друга дівчина, яка помітно відрізнялася від першої. Перш за все, в очі кидалися її далеко не модельну фігуру. Аж ніяк не можна було сказати, що вона страждала від ожиріння, проте її форми були вельми пишними. Особливо це стосувалося грудей, які, до того ж, були виділені глибоким декольте світло-рожевої блузки.

— Привіт, я Іра, — прощебетала дівчина, зупинившись напроти мене. — Мушу визнати, що в житті ти значно гарніший, ніж на екрані. Не хочу, звісно, сказати, що там ти не гарний, але у реальності все-таки є просто неймовірним красунчиком… Йой, пробач мені. Схоже, я наговорила дуже багато зайвого.

Її кругленькі щічки почервоніли, що насправді виглядало мило.

— Усе гаразд, — поспішив запевнити Іру я. — Заспокійся трохи, не треба так нервуватися.

— Так як же не нервуватися, коли вперше в житті бачиш вживу таку знаменитість?

— Забудь, що я знаменитість. Для тебе та інших дівчат, що прийшли сюди, я простий хлопець Паша, гаразд?

Іра кивнула, хоча я не був певен, чи вона насправді зможе сприймати мене не як кінозірку.

Їй я також задав запитання про улюблений фільм. Іра довго вагалася, а тоді назвала «Титанік», що дуже яскраво демонстрував її романтичну натуру.

Наступна дівчина вразила мене своєю феноменальною схожістю зі знаменитою на весь світ лялькою Барбі, оскільки мала таке ж світле довге волосся, милі зовнішність і, більше того, була вбрана в усе рожеве.

Звали її Настею. Приїхала вона з маленького містечка, де працювала візажисткою. Намагалася вести себе стримано, проте я все-таки не міг не помітити ознаки того, що вона є моєю палкою шанувальницею.

— Який твій улюблений фільм? — запитав я після коротенької загальної розмови.

— Фільм? Ох, дай хвильку подумаю, — Настя закусила губу, вкриту об’ємним шаром яскраво-рожевого блиску. — Мабуть, «Назавжди поблизу».

Я криво посміхнувся. Це був один з найпопулярніших фільмів зі мною в головній ролі, та при цьому, мушу зізнатися, сам я терпіти його не міг.

Сюжет кінокартини мав дуже багато спільного з відомою книгою Джона Фаулза «Колекціонер». Головний герой був сталкером, образ якого, як на мене, сценаристи аж надто романтизували та ідеалізували.