Замість епілогу

— Ти бачила, губернаторський син на базар завітав, — шепотілися продавчині, переминаючись з ноги на ногу, — Хоч би не з податковою перевіркою.

— Та ні, кажуть, що він шукає пару, — вигукнула друга, — Щось там на вечірці вчора було.

— Кажуть, він тільки на точки зі шкарпетками заходить, — шепотіла третя

— Шановний, у нас найкращі шкарпетки, — розпиналася старша сестра Оксани, розкладаючи різнокольорові панчішні вироби на прилавку, — Супер-брендові. Гучі, Дольче Габана, Валентіно. Обирайте, приміряйте.

Губернаторський син дістав махрову шкарпетку з кишені, примірив до всіх, що були на прилавку, не підходить.

— Це остання точка зі шкарпетками на Житньому, — зі знанням своєї справи відповів базарком.

— У вас точно більше ніяких немає? Така класна шкарпетка і без пари, — сумно зітхнув губернаторський син.

Оксана швиденько пошорхала за пазухою і витягнула таку саму шкарпетку, як і у «принца», скромно поклала перед ним на прилавок.

— Знайшов, — зрадів гучно на весь базар, — Знайшов пару!

Щастю його не було меж. Житомирські шкарпетки стали всесвітньо відомим брендом після цієї історії. Може ще й памятник колись їм поставлять. А Оксана тримала в кишені кажана до вечора, аж поки хрещена-відьма їй не підказала: «Ти що, тільки одну казку знаєш? Згадай хоча б он царівну-жабу. Розчаклуй вже його».

Оксана ледь встигла торкнутися вустами до його мохнатої мордочки, як кажан перетворився на Жана і пристрасно поцілував дівчину. Щоправда, наразі купи одягу з секонд-хенду поряд не було…