Розділ 16

Повертаюся в зал, а там вже Олег для нас все замовив, і попереджувально зазначив, що тільки він пригощає на побаченнях жінок. Ну ще б пак, гадаю, часто пригощає. Жінки на такого зухвалого красеня самі злітаються. Секретарка його, он як чекає, кігті точить, видряпати суперницям очі.

Пригубила з келиха напій, все ж почуття тривожності не пройшло. Чоловік на вечір не дає сумувати, і розпитує:

- Ганно, ну розповідай, чим займаєшся у вільний час?

На мітлі літаю, мало не вирвалося.

А взагалі, мій вільний час після переведення у помічниці пролітає кудись повз мене. Чекаю вихідних, щоб хоч трохи прогулятися без пригод на п'яту точку.

- Раніше багато читала, займалася саморозвитком, - підвищую собі ціну, нехай не думає, що я тільки ліпила вареники.

- Нуднувато, але гаразд, - приймає мою версію Олег. - З раніше зрозуміло, а зараз з'явилося інше заняття?

- Еге ж, друг у мене з'явився. З ним тепер час і проводжу.

- І де ж твій друг? Не дзвонить, не турбується, - по усмішці помітно, що мені тут не вірять.

- Друг вдома, чекає мене і довіряє у всьому, - брешу, не моргаючи, бо не повністю брешу.

До мене вчора пізно ввечері доставили крісло-друга. Якщо першу частину назви не вимовляти, то все вірно, воно у мене вдома і чекає. Ще поки не розпаковувала, але скоро доведеться. Вже через два дні потрібно відправляти виробникам бали за шкалою відчуттів і відео зняти, де розумне крісло мене «тішить» турботою.

Олег тим часом, і не думає напружуватися з приводу друга. Невже зовсім не вірить? Пф! Прикро навіть. Раптом і був би у мене не лише друг, а коханий чоловік. Чи у мене на чолі написано - нікому не потрібна?

- Слухай, Ганнусь, так добре сидимо. І я тут подумав, якось ранувато тебе відправляти додому. Ще тут трохи побудемо і вирушимо у чудовий закритий клуб, там власник мій брат. У тому клубі шоу такі, що закачаєшся. Ну і танець зі мною тебе підкорить остаточно. Давай ще десерти замовлю та поїдемо на початок самої спеки.

Мало не вдавилася креветкою в салаті. Ну і плани у Олега на мене!

- Але як же тоді на роботу зранку? - уражено кліпаю очима на нього.

- Вигадати щось взагалі не проблема. Повідомиш Тирану, що захворіла. Не зовсім же він звір, зрозуміє і пробачить.

Згадалося, як я прибігла на роботу побита. Марк Валерійович адже тоді пробачив, подбав, щодо зрозумів - не знаю, але співчуття промайнуло у його холодних очах.

- Ні, я так не можу. Я завтра босові буду потрібна, краще іншим разом колись, та й клуби мені не подобаються.

- Що? - Олег відривається від телефону, поки я бурмотіла свою відмову, він там щось писав. - Кажу тобі, не хвилюйся. Зі мною все сподобається. Я вже написав братові, щоб нас чекав.

- Е-е... як у вас швидко все робиться.

- Ну а ти в мені що, сумнівалася? - задоволено пирхає авантюрист. - І взагалі, досить мені викати, ми ж з тобою на побаченні. Адже ти мої бажання виконуєш сьогодні, тому відмови не приймаються.

Оце ж я потрапила.

Сиджу тепер, думаю.

Парк, ресторан, ще куди не йшло. Але клуб з власником-братом... я ж звідти не вирвуся, поки не дозволить Олег.

З одного боку, відчайдушна частина мене розгулялася та бажає побачити шоу, побувати хоч разок у солідному клубі, куди раніше ні грошей, ні сміливості не вистачало піти.

Як же мій бос? Виходить, повірив у мене, а я так безсоромно його підведу.

До подачі десертів я більше не відмовляюся, роблю вигляд, ніби готова бажання виконувати. Хоч у клуб, хоч на місяць полечу, аби не тягнули у сауну. Олег розслабляється і веселить мене, змушуючи офіціанток поглядати в мій бік із заздрістю. Напевно, думають, як вона його підчепила, ось же деяким щастить. Так, сама від себе не очікувала, пощастило не те слово. Як не одне, то інше на голову падає.

- Я у жіночу кімнату відлучуся, - встаю і сумочку з собою беру.

- Тільки надовго не зникай, - грайливо підморгує Олег. - Дивись, який десерт тобі несуть.

Обертаюся.

Офіціант з тацею до нас прямує, а на таці приковує увагу велика башта з шоколаду. Називається “Заборонена спокуса", це Олег для мене вибирав. Дивлячись на цю солодку красу, облизнулася, і захотілося ще затриматися. Але ж ні. Беру себе в руки з обіцянкою, що я миттю повернуся.

Біжу в туалет. Там оглядаюся.

До забороненої спокуси близько, варто тільки повернутися за столик. До виходу на волю далі, набагато далі. Двері на вулицю в іншому залі та на очах у Олега. Не впевнена я, що бігаю швидше звабливого супутника на вечір.

Ось і знадобився мені дірокол. На вікно поставлений захисний автомат, щоб у разі відкриття, відразу зачинялося. Вставляю свій рятувальний інструмент, інакше можу і не вибратися. Вікно велике, важке, як зачинить мене поперек, і буду звисати ногами в туалет, а головою на волю.

Вибираюся в поспіху, ду-у-уже радіючи, що моя втеча на першому поверсі. Завжди б так щастило!

Повз вікон ресторану і парковки не біжу, вибираю шлях довший, минаючи службові приміщення. Без зупинки поспішаю покинути парк, там ловлю таксі. Зайві розтрати. Але час наближається до ночі, пішки добиратися варіант ще гірше.

Вдома хвалю себе за кмітливість. Телефон боюся включити, адже Олег дізнався мій номер через програму «контакти співробітників корпорації». Як буду виправдовуватися, ще не придумала, все відкладаю на завтра. Вранці приходять ясніші думки.

... Прийшов ранок. За відчуттями, раніше звичайного. Похмурий і дощовий. А я навіть парасольку ще не купила. Зарплату чекаю, щоб продовжити покупки зі списку всього необхідного.

Часу на чай не залишається. Якщо пощастить, то до приходу боса встигну ще чогось перехопити. Поспішно привожу себе до ладу, якщо так можна назвати мої почервонілі очі від недосипу. Хапаю пляшку води, по дорозі горло змочити, і біжу, біжу.

Згадую вчорашні пригоди з Олегом. Вірніше, польоти. Навіть не віриться, що я змогла витримати небезпечні атракціони, а потім ще вирватися. Ух, яка я стаю!