Розділ 15

Марк

Закриваю двері за собою, залишаючи Ганну збиратися. Перед відходом помітив, що вона не схопилася радісно. Сприйняла новину із зітханням, ніби краще б я її затримав. Ось і зрозумій, що у співробітників на думці? То не виженеш з офісу, то не заженеш.

- Давай вже закінчуй, Марку. Ну скільки можна? Ти вчора сам адже казав, що пора відпочити, - в кабінеті у мене сидить мій зам Ілля, але ми знаємо один одного давно і формальності у спілкуванні не дотримуємося.

- Казав, отже, скоро поїдемо. Хочу ще перевірити звіт відділу маркетингу, вони там зовсім рахувати не вміють. Почекай, бар нікуди від нас не піде, - відмахуюся поки від нього.

- Так і робота твоя не піде, - все одно квапить зам. - І взагалі, треба було помічницю посадити, а то шкодуєш дівчину. З іншими ти більше гарчав і ставив на місце.

- Ти бачив, Ганну? - піднімаю від комп'ютера очі. - Ні, ну ти бачив її? Як я цього янголятка буду ставити на місце? 

- Та-ак, мабуть, з цією поки тобі пощастило, - на знак згоди Льоша потискає плечима. - І що, настільки гарна? Ось прямо всім тобі змогла догодити?

Хм-м.. Поняття “всім” розтяжне. Замислююся, згадуючи розгублений погляд дівчини у ресторані, її спробу самій для себе зробити замовлення. А це... поїдання морозива, коли вона з блаженством прикривала очі, облизуючи ложку. Якщо так на цілком звичайний десерт реагує, то, що з нею діється під час інтимних моментів?

От дідько! Не у той бік чомусь думається. Я ж зовсім про інше...

Незадовго перед конкурсом я вирішив, що вистачить з мене дівчат у приймальні. Толку в роботі мало від таких помічниць, зате головний біль з'являється, коли чергова раптом вирішує, що прийшов час вже мене спокусити. Хотів взяти когось старшого віку або навіть чоловіка, але швидко знайти не зміг. І ось Ганна, вона моя остання спроба навчити помічницю та потім не відволікатися по кожній нісенітниці.

- Ні, нова помічниця ще далека, щоб мені в усьому догодити, - впевнено кажу я.

- Ну хто б сумнівався. Адже у неї ти бос! - зам сміється, встаючи з крісла, і з чашкою кави підходить до вікна.

- Та досить вже з мене робити вічного Тирана, - обурююся я, одночасно переглядаючи звіт маркетологів.  - Я не чіпляюся ні до кого без приводу. І ось Ганна, тому приклад. Приходить вчасно, терпляче виконує доручення, іноді навіть кмітливість проявляє. Не забиває мені голову порожньою балаканиною. Бюстом не трясе, коли приносить каву. У неї немає досвіду, але є мотивація до чогось прагнути.

Вже мовчу, що її м'яка збентежена посмішка швидко топить мій гнів, якщо дійсно є за що зробити догану.

- Угу-угу, я зрозумів, золота помічниця, - бурмоче зам, а в наступний момент, як закричить: - Ось тобі й маєш! А це не твоя помічниця-янголятко зараз сідає в машину до Олега?! 

- Навіщо б їй…

Не віриться, але підходжу до вікна.

- Вона, це точно вона, - переконує мене Ілля.

- Я й сам бачу. Годі кричати!

Для зама не став говорити, що Ганна ще й до всього дівчина з сюрпризами. Щодо роботи, як я і назвав. Але те, як вміє дивувати, ось вже точно - Ганні це добре вдається.

Хапаю телефон їй подзвонити. І тут же відкладаю. Що я скажу? Змушу на роботу повернутися? Зроблю догану? Тільки за що?

Вона ж не порушила правила. Робочий час закінчився, а я не прописував у договорі, що не можна у вільний час спілкуватися з чоловіками. Твою ж матір! Знав би, на Олега заборону написав. Скрізь встигає гад.

Кинув всю роботу на завтра, дивуючи зама і себе. Терміново в бар. Терміново забути про помічницю. Ну, хоча б до завтра забути.

***

Ганна

Хвилюючись і думаючи, що поруч дірокол, сідаю в машину до Олега Романовича. Хотіла залізти назад, але він наполіг, щоб поруч сідала. Ну гаразд. Поки ми на парковці нічого не трапиться. Ой, ось уже від'їжджаємо. Рятуйте!

- Ганнуся, хіба я на людожера схожий? - весело пирхає Олег, додаючи газу для прискорення.

- Ні, нітрохи не схожі, - відводжу погляд до вікна.

Сказала б я, на кого він схожий. А потім ще мене саму звинуватять у збочених намірах.

Їдемо, їдемо. Два повороти проїхали. Не витримую.

- Можна дізнатися, куди ми прямуємо?

- Ну нарешті запитала! - знову ж весело реагує він. - Пропоную відразу поїхати до мене. Не будемо час витрачати в дорозі. Замовимо з доставкою вечерю, яку ти захочеш…

- Ні-ні-ні! До вас я не поїду. Не змушуйте мене так борги віддавати, - перебиваю і в крісло втискаюся від жаху. А раптом змусить? Раптом мій перший раз вийде взамін на те, що продала диво-окуляри?

- Ну не хочеш додому, поїхали в сауну?

Ще краще!

Як на мене, вдома можна фільми дивитися. У сауні тим паче без варіантів.

Олег, звичайно, привабливий чоловік, з харизмою, легко розташовує до себе, і з ним навіть простіше, ніж з моїм замкнутим босом. Але я не готова перетворюватися на його секретарку та мріяти потрапити до списку, де завжди жінок повно.

- Не можу я в сауну, і додому не можу, - додаю твердості в голос.

- Боїшся, чи що? Та я ж не з тих, хто буде примушувати.

Ох, як мазнув на мене пестливим поглядом.

Але я тримаюся.

- У мене інша причина. Я в подібні місця не ходжу на першому побаченні. У мене таке правило. Не можу його порушувати, - пояснюю з виглядом досвідченої жінки. 

- Це виходить, що нам потрібно друге?

- Але ми ж домовлялися на одне.

- Ганно, ти мене взагалі заплутала! На першому не всюди піду, а з другим заздалегідь відмовляюся. Ось що, не поспішай з відмовами. Раптом ще сама передумаєш.

Ну не знаю, не знаю.

Реагую поки на все насторожено.

Олег вивертає кермо та перелаштовується їхати в інший бік. Що він ще задумав? Ніхто мої нерви не береже. Сама себе заспокоюю, що якщо не додому або в сауну, то чого вже, буде цікаво покататися та перевірити, що зможе ще запропонувати цей авантюрист.

Помічаю ще здалеку вогні біля парку атракціонів. Вечір на диво чудовий. Тепло, але без спеки, безхмарне небо без обіцянок, що скоро намочить дощем. Прогулятися після офісу буде, напевно, приємно. Краще б гуляти самій, а то мене бентежить компанія у вигляді чоловіка на вечір. Олег, не підозрюючи про мої думки, зупиняється біля парку і точно не готовий поки позбавляти мене своєї компанії.