Розділ 14

В офісі на наступний день я все ще досі під враженням. Треба ж, як пощастило, в ресторані побувала, на десерт поласувала морозивом. О-о... як було смачно, але час безжально промайнув. А потім робота, робота, дзвінки, до пізнього вечора виконувати доручення боса.

Ще й новий відділ розташувався через двері від приймальні. Деяким я рада знайомим за конкурсом, таким, як Шустрик, жінці з добродушним обличчям. При зустрічі смішить мене наймолодший там співробітник. Треба хоч подивитися, як їх звуть всіх, щоб стало зручніше спілкуватися. І я зовсім не радію при зустрічі з брюнеткою. Стільки шкоди мені робила на конкурсі! Помсту не замишляю, але і руку допомоги витягнутою для неї не тримаю. Обійдеться. Злюка.

Марк Валерійович так і не відповів, чому він Тиран. Але я все ж думаю, що прізвисько дали скривджені співробітники. Для тих, хто хитрує і ухиляється від обов'язків, мій бос не стане пряником виховувати. Швидко видасть батіг у вигляді штрафів і звільнення. Мене ось думка про батіг підстьобує не потрапляти під гарячу руку. Поки мені здається, що бос мною задоволений, хоча він і не поспішає особливо похвалити.

- Ганно Сергіївно, через п'ять хвилин виходимо разом на нараду. Візьміть все по вчорашній зустрічі з партнерами. Ця тема у нас на порядку денному.

- Зрозуміло, босе. А мені там потрібно бути присутньою?

Отримую ствердний кивок від начальника, і по дорозі до конференц-залу інструкцію, що входить в обов'язки на таких зустрічах у нашій корпорації. На минулу, адже я запізнилася, коли літала з горища та збігала з дому.

Разом з ще однією помічницею швидко розставляємо пляшки з водою і склянки. Перевіряємо роботу проектора, я сідаю гортати слайди на екрані, а друга дівчина йде стежити за столом і в будь-який момент на вимогу роздруковувати файли. 

Визираю з-за ноутбука, помічаю Олега, він теж буде присутнім. Помітив мене і підморгнув, а я щось зніяковіла, ховаючи голову за ноутбуком. І так вийшло, що місця з Марком у них навпроти один одного. Значення не надаю, гортаю потрібні файли, щоб начальство могло обговорювати свої цифри і аналізувати розвиток корпорації.

Як тільки доходить до нашої вчорашньої поїздки, Марк дивує мене.

- З нами готові укласти ексклюзивний контракт за найвигіднішими цінами. Заслуга не тільки належить мені, японцев підкорила моя помічниця Ганна Сергіївна, - і показує на мене.

Упс.

Увага всіх за столом на мене.

А що я такого зробила? Хіба що стала там найщасливішим піддослідним кроликом. Гадаю, що до мене не у всіх вистачало витримки, показувати палку любов до дивацтв робототехніки. Ну так, я така, вмію заради справи триматися.

Сиджу тепер, червонію від збентеження. Випросила похвалу, називається. А на додачу до моєї зіркової хвилини, Олег Романович вигукує на весь зал:

- Ганнусю, я вірив у тебе! - при цьому підняв вгору великий палець.

Інші начальники, зробили вигляд, що не помітили випад колеги. Але не Марк Валерійович. Той обличчям потьмарнів і похмуро втупився на сидячого навпроти Олега. Більше спостерігати не змогла, змусили показувати наступний файл з уже розрахунком по іншій продукції.

Іноді виходило, що я порівнювала Марка з Олегом між собою. Обидва красені, як на мене. Тьху ти, не на мені, куди там я до них. Так, відсторонено для когось, для красунь своїх, моделей, коханок або хто їм ще зігріває ліжко. При тому, що обидва здатні змусити жіночі серця тремтіти, сприймаються дуже по-різному. Як лід і вогонь, вони різні. Брутальний і частіше холодний мій бос і начальник постачання - балакучий авантюрист на всю голову.

Після наради Марк Валерійович затримується з біг босом, мені не чути про що говорять. Напевно, важливі обговорення. Я не прислухаюся, швидко збираю все, що з собою захопила і виходжу одночасно з Олегом Романовичем.

За дверима конференц-залу начальник постачання перекриває мені шлях.

- Ганно, пам'ятаєш про те, що мені заборгувала?

- Пам'ятаю, - давлю в собі вдих.

- Ну ось і чудово. Сьогодні я підхоплю тебе після роботи та поїдемо гуляти.

- А раптом надовго затримають?

Знаючи Марка Валерійовича, не можна бути впевненою у швидкій свободі.

- Сьогодні навряд чи, - виблискує білозубою посмішкою Олег. - Тільки, дивись, не збігай. А то наздожену!

Реготнув і, насвистуючи бадьореньку мелодію під ніс, спокійно йде собі далі. Мені якраз неспокійно. Плутаються думки в голові. Олег мене виручив на конкурсі, тут не посперечаєшся. Стримувати обіцянки я ж повинна. Але і страшнувато з ним наодинці залишатися, і підбиває цікавість, а що ж там буде, а як? Цікавість розгорілась, не загасиш.

Ближче до обіду відлучаюся в туалет. У приймальні поки затишшя, із завданнями впоралася. Раніше у відділі перевірок мені вистачало знати, що мій вигляд охайний. Вільний час витрачала на книги, на балаканину з колегами, чайок разом попити. З переходом у розряд помічниці, та ще й до боса, який у будь-який день, як експонат для ідеальної фотосесії, змінююся з кожним днем. Сама собі іноді дивуюся.

У просторому жіночому туалеті поправляю зачіску, чепурюся. Частину волосся підколола шпилькою, інше акуратно розправила. Мазнула блиском губи, розтерла. М-м... все одно щось не те... Ой, та що таке зі мною? Хіхікнула, покрутилася, дивлячись на своє відображення.

І тут у дзеркалі з'являється ще одне обличчя. І обличчя це злісне. Я навіть здригнулася від несподіванки, побачивши секретарку Олега.

- Ти! - у мене прямує палець з червоним довгим кігтем. - Для Олега Романовича стараєшся? А даремно, все одно тебе кине. У нього і без тебе повно жінок!

- Сподіваюся, він взяв тебе у свій список "повно"?

- Думай, що говориш! - закричала вона, наче скажена.

Так, тепер зрозуміло, не взяв. Але я лише уточнити, без задньої думки спитала.

- Послухай, ти, напевно, помилилася. Мені зовсім не потрібен твій Олег Романович…

Але хто б слухав мене. Істеричка ще більше завелася: