Розділ 7

Дивлюся у роздрукований список справ. Там чого тільки немає: кого обдзвонити, внести статистику у файли, перед цим ще її зібрати по відділах. Ще потрібно підготувати документи, перевірити звіти... далі мої очі вирішили потім подивитися. Бос вже покашлювати почав, набридло мене чекати, поки в усе вникатиму.

- Вам з цим все зрозуміло?

- Розберуся. Буде виконано, босе!

Як я буду розбиратися, бог його знає. Впевнений вигляд - наше все.

- У такому випадку, перейдемо до посадової інструкції, - Марк Валерійович клацає по клавіатурі, а я підхоплюю лист за листом з принтера, який стоїть поруч.

Нічого собі скільки правил він склав.

Пробігаю очима по рядках. Ну і педантичний мені попався бос. Справжній Тиран у бездоганному вигляді. В основному там стандартна інформація, як для працівників. Але і деякі пункти заздалегідь вже нервують.

- А які штрафи за запізнення і забудькуватість? - піднімаю очі на нього, зустрічаючись з колючим примруженим поглядом.

- Далі читайте, там все є. Але ви, Ганно Сергіївно, можете їх пропустити, як зайву інформацію.

- Для мене штрафів не буде?

Ух, навіть приємно стає. Невже у мене настільки повірив? А я ж відповідальна, добра глибоко в душі, ще я швидко вчуся, можу тримати язик за зубами. І ось ще нова якість - вміння вистрибувати з вікон.

Так-так. Помітив, напевно.

- Ні, не буде штрафів. Всього лише не пройдете у мене випробувальний термін.

У-у тиран.

Йому всього лише, а я жити починати збираюся.

- Нестатутні стосунки тут ще є, - далі читаю.

- Про це я вам уже повідомляв у конференц-залі. У корпорацію я приходжу працювати, а не особисті відносини влаштовувати. Від помічниці чекаю того ж. Порушення цього пункту вам буде загрожувати звільненням.

І навіщо відразу лякати? Я ж нервова після конкурсу. Можу випадково напасти.

- Марку Валерійовичу, порушити ваш найважливіший пункт мені не загрожує, - не замислюючись, відповідаю.

- Настільки впевнені?

- На всі сто відсотків. Справа в тому, що і я влаштувалася в корпорацію не інтрижки крутити. Мені робота зараз потрібна ще більше, ніж раніше. А пов'язувати себе відносинами найближчим часом не збираюся. Тим паче з вами. Ніколи. Ні за що. Присягаюся! - наприкінці праву руку до грудей піднесла.

- Кхе-кхе... таких обіцянок я ще не чув від помічниць.

Знову я примудрилася вразити боса.

Напевно, краще мовчати частіше. З таким успіхом Тиран незабаром смиканим стане. А кому його лікувати? Ось-ось. Не в моїх інтересах нервувати поважного боса.

З круглими очима вилітаю з кабінету. Він же мені завдань надавав, скільки я б тиждень виконувала у відділі.

Решту тридцять пунктів інструкції читаю вже у приймальні. Ні в чому не бачу для себе проблем. Хоча ні, є одна. У самому босі. Дивний чоловік, вродливий і жорсткий. Розслабитися точно не дасть. Але нічого, мені б втягнутися, а далі справа піде.

Робити нічого, приступаю по порядку до робочих справ. Найбільш термінові потрібно виконати, та якомога скоріше.

Через пару годин стає зрозуміло, ніякого порядку у справах бути не може. Мене постійно відволікають дзвінки, відвідувачі, бос. Частково допомагають колеги з відділу, прошу про допомогу, обіцяючи з ними відсвяткувати своє підвищення. Ближче до кінця робочого дня, вимотуюся, ледве пересуваючи ногами.

Бос йти взагалі не збирається. Вимагає нову порцію кави. Отже, робочий день у мене не закінчується. Це я за звичкою на час дивилася. А даремно. Час для колег з мого відділу, але не для мене. Мій час тепер залежить від боса. Я ж вся, ніби під владою його перебуваю. Тиран він, справжній тиранище.

Сиджу і працюю далі.

Ще через три години тягне у сон. Від втоми очі починають злипатися.

Бос виходить зі свого кабінету.

- Гадаю, що нам пора по домівках роз'їжджатися.

За вікном вже непроглядна темрява. Поки доїду додому, незабаром доведеться збиратися назад. З таким графіком, в офісі треба мені жити.

- Я ще попрацюю, Марку Валерійовичу, - нерішуче відмовляюся, з надією залишитися тут спати. Додому мене точно не тягне.

- Ні, Ганно Сергіївно. Ми вийдемо з приймальні разом.

Ох, як звучить. Разом. Боса водій з вітерцем додому відвезе. А я з нашим «разом» на метро побіжу, потім ще в маршрутку стрибну, якщо пощастить, інакше три зупинки доведеться повзти.

- А може я все-таки…

- Покваптеся, - підганяє бос, додаючи: - Тоді вас відвезе мій водій. Не будемо змушувати його чекати.

- Так, звичайно. Я миттю!

Кулею метнулася до дверей. Інша ж справа. Підвезуть мене! Ось воно підвищення. Моя гордість відмовлятися не збиралася, не в тому я зараз стані.

У ліфті забулася втома. Ми в кабінці з босом тільки удвох. Стоїмо не близько, але я відчуваю терпкий деревний аромат його парфуму. Опускаю погляд, не наважуючись чоловіка розглядати. Хоча і надивилася за цілий день, а все ж тягне ще подивитися.

Марк Валерійович розумний і вимогливий, сам безперервно працював і інших підганяв, у тому числі й мене. Поруч з таким босом хочеться і самій розвиватися, тягнутися, стежити за собою, а не чекати чергових підлостей, як від мого колишнього начальника.

Піднімаю очі на дзеркало, у відображенні бос. Задумливо дивиться... на мене.

Ось як він, мовчки, одним тільки поглядом, здатний доводити до мурашок? Небезпечний чоловік. Поруч з ним мої думки виходять з-під контролю. Посміхається рідко і то ледь-ледь. Говорить зазвичай рівним тоном, точними і значущими фразами. Занадто серйозний. Занадто самовпевнений. Раптом він, насправді, робот на прізвисько Тиран?

Ліфт зупиняється на нижньому рівні парковки. Бос пропускає мене. І так трапляється, що я виходжу, зачепившись сумкою за дверцята. Марк Валерійович, не чекаючи затримки, йде слідом і торкається до моєї спини.

У мені ж ніби струмом розряди наскрізь проходять. Сама себе лякаюся і бадьоро вибігаю скоріше. Дивна реакція у мене, як на робота. Напевно, це ознака, що мені давно треба знайти собі пару. З новою роботою навіть це тепер ускладнюється. Хоча краще так, ніж страждати через мою дивакувату сімейку.