Розділ 4

На друге випробування ми вирушили, втративши вісьмох. Напевно, люди засмутилися, але якщо не вклалися за часом, то ніхто тут не дає другого шансу. До речі, Тиран саме так і сказав, як ножем по серцю пройшовся.

Дивно, але жвава брюнетка все ще з нами, це та, що мене підставити встигла. Лідирує все той же Спритник. Він, чи то енергетиків напився, чи то батарейки вставив в одне місце. За ним мені не встигнути, але я розраховую на п'ятірку, саме стільки учасників отримають місця.

- Ви що зовсім знахабніли?... - далі “пі-пі-пі” нецензурне від брюнетки.

Я теж так подумала, побачивши вміст коробки. Тільки промовчала. Лаятися ніколи.

- Хто встиг, того й кращі товари, - скалиться молодий хлопець, на вигляд навіть молодший за мене. І показує свої трофеї. - У завданні не говорилося, брати тільки один.

Ах, він!

У другому турі потрібно добігти до складу і там взяти у великій коробці щось з товару. Там взагалі все дріб'язок з Китаю, але навіть серед нього є, щось корисне і щось нікому не потрібне і даром. Так от, взяти мало, потрібно потім свій товар перехожому на вулиці вигідно продати. Ефективність визначить Тиран з помічниками.

Враховуючи, що бігла я на склад босоніж, так-так, туфлі у руках тримала, перескакуючи через три сходинки. На ліфт розраховувати не ризикнула, можуть підставити, а я ж досвідчена на своїй бідній шкурі. Дісталася до складу. Вибір у мене: з тупої бритви для персиків, підставки на унітаз для телефону і окулярів з намальованими очима, через які майже нічого не видно.

Хм-м…

Спритник забрав найкраще, молодий хлопець захопив усі брелоки, гад такий. Брюнетка з люттю рилася в коробці і таки відкопала там ліхтарик у вигляді... кхм-кхм... чоловічого органу. Я не витрачаю час, хапаю окуляри і на вулицю.

Троє перехожих мене послали, але я не впадаю у відчай. Зірвала з клумби запашну троянду, комусь подарую в якості бонусу. Учасники розбіглися, хто куди, але мені видно тих, хто радісно повертається.

Спритник вигукнув побажання удачі та й пострибав задоволений - впорався. Засмутило, що і брюнетка встигла, вона другою виявилася. За нею і ще одна жінка, повненька з добродушним обличчям. Разом: троє впоралися.

О боже! Допоможіть!

У будь-який момент ще двоє обженуть і потім в кінці конкурсу, хто знає, як це для мене позначиться.

Кидаюся до білого позашляховика, що під'їжджає до парковки. Прилипну і не відстану, поки не прилаштую диво-окуляри. Штурмом буду брати водія!

- У мене для вас є найкраща пропозиція, - бігом починаю промову, як тільки чоловік, гарненький, до речі, відкриває двері.

- Нічого собі. Так вже й краща? - він уважно придивляється, поставши переді мною у всій красі.

Ух, який мачо! Високий, плечистий, у його великих сірих очах, наче чортики танцюють, до того погляд грайливий і хитрий. Даремно підійшла, краще б шукала когось простіше.

В офісі бачила його, але точно не знаю, ким працює. Машина, здається, дорога і одягнений солідно.

Хай там що, не буду вже відступати. 

- Самий чудовий винахід в одному останньому екземплярі. І тільки для вас. Хочете подивитися?

- У сенсі винахід? Хіба пропозиція не "ти"?

Усередині себе пирхаю, ну який нахаба.

Ганнусю, зберися, ще трохи і ти не в п'ятірці. Сама себе вже заспокоюю.

Моя посмішка здригнулася, але я втрималася. Далі поїхали.

- Ой, ні. Я не настільки цікава. Це все для вас, ви ж щасливчик. Навіть цю запашну квітку подарую.

Відразу вручаю чоловікові червону троянду. Взагалі-то я розраховувала на жінку-покупця або парочку, та неважливо вже.

- Та ти мене балуєш, дівчинко, - грайливим тоном підтримує мачо, зате не збігає і не посилає. Порятунок у ньому! - І що ж там за диво таке?

- Чудодійні окуляри, - показую скарб ціною за копійки. - У них багато функцій: для розіграшу над друзями, для того щоб закрити очі і краще заснути, а ще вони допомагають бачити наскрізь людей. Але не всіх, а тільки тих, хто готовий розкрити перед вами душу.

Ось це я видала, ось це фантазія завирувала від відчаю. Сама від себе у шоці. Називаю ціну в двадцятикратному розмірі, не забувши додати, що це вже зі знижкою, так би ще дорожче коштували.

- Виходить, я приїхав сюди не дарма. Все зрозуміло. Мене ти чекала з окулярами! - розсміявся чоловік. - Мене Олег звуть.

- Ганна, - на автоматі відповіла.

- Кумедна ти дівчина, Ганно.

Ех, не купить, напевно. Краще б я взяла бритву для персиків або підставку для унітазу. Дурочка я, яка ж дурочка.

- Давай так, заплачу тобі вартість окулярів, без яких даремно жив, а ти зі мною зустрінешся, коли я тебе запрошу? Але тільки з умовою - сказав, отже, відразу поїхали.

І тут я бачу, як мчить четвертий учасник, хто впорався. У мене тепер кожна секунда на рахунку, ще трохи й зуби від напруги почнуть стукати.

Думати наперед не виходить, зараз я заради перемоги згодна на багато що.

- Домовилися! - різко випалюю я.

Олег забирає очки, відраховує мені за них гроші, навіть трохи накинув. Я складаю гроші у жовтий конверт і біжу, біжу, біжу.

Фух! П'ятою встигла.

Тиран нічого не сказав. Мені здалося, що уважніше до мене придивився. Знати б ще чому?

П'яте місце у другому турі за щастя для мене. Сиджу і радію, п'ю воду і чекаю наш третій забіг. Поруч прилаштувався молодий хлопець, який захопив всі брелоки, сміється, що він би зуб віддав - я не знайду на окуляри ідіота, бо гіршого товару не було в коробці. Спритник вітає мене і та, добродушна жінка. А брюнетка невдоволено знизує плечима, мовляв, хто б міг подумати, що я взагалі впораюся.

Еге ж, навіть я б таке про себе не подумала.

Посиділи недовго. Знову мчимо на третє і останнє завдання. Тепер нас залишилася десятка учасників.

Хто попереду, можна не уточнювати? Угу, Спритник рулить.

Але я налаштована на цей раз брюнетку обійти. Вона спробувала мене відштовхнути від проходу. Ні вже! Знімаю туфлі і кидаю взуття перед нею. Брюнетка чортихається і, не перестрибнувши на шпильках перешкоду, падає на карачки.