Розділ 2

По дорозі додому знову і знову повертаюся думками до конкурсу. Начальник ясно дав зрозуміти, що звільнить мене, якщо його збоченій натурі не піддамся. А як же хотілося зачепитися в корпорації, як же прикро, що я незабаром стану безробітною. І подвійно прикро, що постраждаю на радість деяким, які тільки й чекають мого чергового провалу.

Ось і вони, до речі.

Додому увійшла тихенько, але мене тут, мабуть, чекали. Відразу виглянув з їдальні вітчим, хмурячись при вигляді мене.

- Ганко, йди до нас. Розмова є серйозна.

О..о. Цього мені ще не вистачало. Напружений день не хоче залишити у спокої.

Входжу в їдальню, там вже всі в зборі. Сидять, жують величезний торт, прикрашений кремовими трояндочками. Дві дочки вітчима Катя і Тоня, запихають у себе солодкі шматочки, задоволено мружачи очі-щілинки. Підозрюю, що половина торта у них пішла, але на цьому мої зведені сестри не зупиняться. Кожна з них завширшки як дві мене, а то й більше. І та й інша на свого повного тата схожі, вишибали такі жах, тільки у дівчат характер підліше.

- Ви щось святкуєте? - займаю місце на стільці.

- Еге, але тебе не стосується, - з повним ротом повідомляє мені Катька. - Це в нашій фірмі свято, а не в твоїй. Ха-ха.

Друга сестра регоче над дотепним жартом, що аж втрачає шматок з рота. З ними поруч мій апетит завжди на нулі, а у них, зате піднімається настрій.

Ну звичайно, є над ким знущатися і вдавати з себе дуже розумних, вважаючи себе досвідченими жінками. Мені двадцять чотири роки, зведеним свиням, сестрам в сенсі, на рік більше. Вони двійнята. Але послухати їх, то вони вже три життя прожили і зараз найважливішим етапом вважають заміжжя. Сестри сперечаються, хто раніше буде з каблучкою, і хоч в цьому вони сперечаються між собою, бо мене вони викреслили, як нікому і даром не потрібну.

- Дівчатка, давайте без сварок. Ганно, тримай шматок торта, - мама ставить переді мною тарілку, але як його їсти, якщо вже нічого не хочу.

- Любо, ну вона сама наривається, - звертається Тоня до моєї мами. - Ганна живе з нами, ніби підкреслюючи, що ми всі для неї чужі. А вчора ж обговорювали, що в татовій фірмі буде три роки з дня заснування. Зрозуміло, що Ганнусі все одно, - і на мене злобно зиркає.

Що?

Не пам'ятаю ніяких обговорень, але цим двом пампушкам нічого не доведеш. Трохи що, сестри кричать так, що вікна трясуться.

- Гаразд-гаразд, не пам'ятає, тож, не пам'ятає, - замахав на всіх вітчим заткнутися. - Ганно, ти повинна звільнитися і перейти працювати до нас. Вільних рук не вистачає, а звідки я візьму на всіх грошей? Отже, давай, на благо родині попрацюй, недарма ж тебе годуємо. Он яка дівка вже вимахала!

Нехай на своїх дочок подивиться, вони за день з'їдають, скільки я за тиждень.

- Ну, правда, там тобі буде спокійніше, доню, - мати, як завжди, на боці вітчима, теж відправляє на благо сім'ї.

Для мене їх вимога звучить, як попрацювати за їжу в рабстві жадібного вітчима. Грошей я від нього навряд чи нормальних побачу, скаже, що потрібні на благо сімейства. А там ще Катя з Тонею різко уявлять себе моїми начальницями. Весело буде, еге ж. Вже передчуваю і нервово смикаюся.

Вітчим відкрив три роки тому рибальську фірму. Продає там багато всіляких пристосувань для вдалого улову. Він пишається, що зміг непогано розкрутитися, зараз у нього замовлення беруть оптом магазини, та й приватних клієнтів повно. Сестри там шукають наречених серед рибалок і скаржаться, що ніяк не підчеплять багатих.

- У мене і своя є робота, я не хочу звільнятися, - навіть не думаючи, кажу своє - ні.

Про що тут взагалі можна думати?

- Твоїх копійок нам мало! - гаркає вітчим, і б'є по столу кулаком.

- Нехай більше здає. Досить її жаліти! - вимагає і Катя, вона з сестер агресивніша, зліша.

- До рибальської фірми буде ближче від дома, хоча б спробуй, - мама мене вмовляє, але я не згодна здаватися.

Хоча, якщо подумати, моя робота на гачку. Та мені й звільнятися не доведеться, Петро Семенович і без того скоро вижене. Але підписатися на трудові будні до вітчима? Ні вже, я краще взимку сніг руками чистити буду, а влітку суху траву розгрібати.

- Я поки не готова сказати точну відповідь, - намагаюсь уникнути сварки під незадоволені погляди моєї ненормальною сімейки. - Мені треба час подумати…

- Знаю я її подумати! Аби нам не допомагати. Тату, взагалі її вижени, - просить зловтішна Катька, показуючи мені прикритий кулак. Кулачище, буде назвати правильніше.

- Ой, ну нехай думає і грошей дає більше. Ми і на роботі намагаємося, і вдома допомагаємо, - більш мирно, але все ж з гонором, висловлюється Тоня, не забуваючи моїй мамі посміхнутися.

Дочки вітчима не злюбили тільки мене, а мою маму якраз обожнюють, вона кухар за освітою. А Тоня з Катею часто товчуться там, де їжа. Цим мама швидко ненажерливих сестер підкупила, тільки від мене ось, віддаляється все далі і далі. Мені здається, я сама зайва деталь у цій родині. Без тата я взагалі себе давно і скрізь відчуваю зайвою.

- Я піду, торт не хочеться, - встаю з-за столу, залишаючи тарілку недоторканою.

Насуплені обличчя домашніх проводжають мене, сестри посміхаються, вітчим сердито сопе, мама його заспокоює. Швидше б дістатися до моєї кімнати.

У своїй спальні згадую, що сумку забула при вході. Я ж кинула її, коли туфлі знімала, та так і залишила там. Спускаюся за сумкою, беру і чую голоси з їдальні.

- Вітю, дівчатка, ну ви ж знаєте, яка Ганна боязка і нерішуча. Давайте на неї не будемо відразу тиснути? - сприймаю, як спробу мами встати на мій бік.

- Та я ж тобі про що? - лунає басовитий голос вітчима. - За Ганкою потрібен нагляд, от і була б у сім'ї під наглядом. Бач, у корпорацію її потягнуло. Ось як почне до неї там якийсь хрін приставати, то хто її захистить? Хто?

Подумати тільки, який у мене вітчим прозорливий. Телепат, не інакше.

- Ти маєш рацію, дорогий. Для Ганни краще з нами. - Ех, мама швидко здається і мене продає.