Розділ 1

Ганна

Жінки з мого відділу стовпилися біля вікна, мрійливо зітхають і на боса милуються. Помітили мою появу і теж до себе кличуть.

- Дівчата, ну що я там не бачила, - настрою милуватися немає ніякого. - Самі на Тирана дивіться, - так ми називаємо боса за його суворий норов.

Я щойно вийшла з кабінету безпосереднього начальника. Знову цей спітнілий лисіючий гад до мене чіплявся, ледве встигла втекти. Досі всю колотить і навіть ось руки трясуться. Скоріше б вже все закінчилося. Більше не витримаю!

- Ганно, ти не все бачила. У Тирана нова машина. Розкішна така!

- Четверта за цей місяць, - підказує Віра, вона все помічає.

- А мені здається, що я вже бачила цю чорну круту тачку, але ось зачіска у Тирана нова. Ох, ну кому такий красень дістанеться?

Зрозуміло, кого мої колеги люблять обговорювати. Та й не тільки вони, вся жіноча половина офісу задивляється на привабливого чоловіка, для якого ми всього лише робоча попелиця. Зацікавити Тирана, за той рік, що я тут працюю, ні в однієї не вийшло. Навіть звільнив двох красунь за те, що занадто відверто його домагалися.

О так... є на що подивитися. Все ж таки я приєдналася до колективу, бо на роботу налаштуватися не виходить.

Встала біля іншого вікна і визираю через жалюзі. Бос сперся на капот своєї новенької тачки гігантських розмірів, по телефону розмовляє. Його водій поруч крутиться, завжди готовий до завдань начальника. З третього поверху огляду особливого немає, зате непомітно можна підглядати.

Тиран, він же такий, що помітний і на відстані: пекучий брюнет, високий, плечистий, завжди у відмінній формі. Скоріш за все, спортом займається.

Справжнє ім'я Тирана - Бейнер Марк Валерійович. Він очолює найбільший відділ у нашій корпорації і є одним із співзасновників. За чутками, йому тридцять два, неодружений і занадто вимогливий до співробітників. Часто міняє особистих помічниць, мабуть, не можуть догодити його примхливій величності.

Довше розглядати не стала, мене відволікли розмови колег.

- Там зарплату обіцяють у два рази більше, ніж у нас. Я б пішла, але мені незабаром у декрет.

- І мені б хотілося, але Тиран зібрався конкурс влаштувати. Хто його знає, що він вигадає на цей раз?

- Який конкурс? Де будуть більше платити? - ось зараз я серйозно цікавлюся, з роботою у мене проблеми через чіпляння збоченого начальника.

Колеги швидко вводять мене у курс справи. Виявляється, скоро в нашій корпорації з'явиться новий відділ для ексклюзивної продукції. Обіцяють відмінну зарплату і премії, цікаві проекти і відрядження. Очолювати той відділ буде Бейнер Марк Валерійович, і він зараз набирає собі штат. Співбесіди Тирану набридли, вирішив розважитися конкурсами.

Чим катуватимуть, як перевірятимуть охочих - тримається у таємниці. Весь офіс в очікуванні. Багато побігли записуватися, зважилися ризикнути.

Ех-х... ну зрозуміло, у моєму випадку навіть і шансу не буде. Якщо бажаючих багато, складні конкурси, то навряд чи мені щось там світить. Раптом провалюся, і взагалі з корпорації виженуть? Сумно опустила плечі та попленталася за свій робочий стіл, далі розбирати сертифікати та ліцензії на поставку нової продукції.

У кінці робочого дня прощаюся з колегами та поспішаю на вихід. З мого начальника Петра Семеновича станеться, мене довше затримати, або помсту якусь придумає, що я не спокусилася на нього. Біжу я, подумки лаючись на мерзенного гада, на те, що роботу доведеться шукати, на долю свою бідну.

Бух!

Врізаюся біля виходу з будівлі у чоловічі груди, і мимоволі вдихаю зовсім інший аромат, ніж той, огидний від начальника. Цей чоловік пахне дорого, смачно, запаморочливо, як сказали б колеги.

Далі я скрикую, розуміючи, у кого я, власне, врізалася. Прямо на самого Тирана напоролася! Чоловік входив собі спокійно, а тут я, несуся як ненормальна.

- Ой-й! Доб-бридень... вибачте, - мій голос налякав навіть мене, до того переляканий і тонкий. А мова? Я ж усі слова розгубила.

Ох, ганьба, ганьба. Щоки палають, провалитися хочеться.

Замість привітання Тиран просто кивнув. Пробігся по мені оцінюючим поглядом пекучо-карих очей, і щільно стиснув тверді губи. Отже, не сподобалась, але я ж і не претендую.

- Будьте обережніше, - пролунало від Тирана мені вслід.

Хвилюється, чи що?

Еге ж, хіба що про себе - аби незграбна Ганна знову не припала до його могутніх грудей. Бос адже звик, що з нього пилинки здувають, а не скачуть конем, збиваючи зі шляху.

Ну ось я і зрозуміла все щодо конкурсу. Сумнівів немає - мені світить ще менше, ніж я думала вдень. Моя реакція на Тирана сама все сказала. Буду хвилюватися. Розгублюся. Остаточно зганьблюся.

Тільки диво допоможе, а де його взяти?