Розділ 4: Ліцейні відьми.

      Осінній понеділок у ліцеї завжди починався з особливого хаосу, але цей ранок здався Ірині напрочуд морозним. Київ затягнуло щільним, сизим туманом, який підіймався від Дніпра й огортав високі сторічні дерева шкільного подвір’я. Дівчина швидко йшла повз довгі ряди шафок для одягу, міцно стискаючи в руках ремінець свого старого потертого рюкзака. На ній був улюблений теплий светр грубої в'язки кольору стиглого каштана та прості чорні джинси. Вона все ще відчувала на губах солодкий присмак суботнього какао з маршмелоу, а в думках крутилися слова Артура, сказані в затишній кав'ярні на Подолі.

        Проте ліцейний простір швидко повернув її до суворої реальності. Варто було Ірі переступити поріг рекреації третього поверху, як вона відчула на собі десятки пильних, оцінювальних поглядів. Зазвичай її просто не помічали, наче вона була прозорою частиною інтер'єру, але сьогодні повітря буквально іскрило від напруги. Однокласниці збивалися в купки, про щось емоційно шепотілися, раз у раз зиркаючи в її бік, а дехто навіть не приховував уїдливих посмішок.

         Причиною цього раптового сплеску уваги була Аліна.

      Аліна була визнаною королевою ліцею. Батько — успішний столичний забудовник, мати — власниця мережі елітних салонів краси. Сама дівчина виглядала так, наче щойно зійшла зі сторінок підліткового глянцю: ідеально укладене блондинисте волосся, бездоганний макіяж у стилі «clean girl», дорогий брендовий одяг і найновіша модель телефона, яку вона майже не випускала з рук. Аліна вела популярний блог про стиль життя, де мала понад п'ятдесят тисяч підписників, і вважала ліцей своїм приватним королівством, де кожен мав грати за її правилами. А головним трофеєм у цьому королівстві вона бачила Артура.

        Саме в цей момент капітан футбольної команди разом із друзями-спортсменами завертав за ріг коридору. Артур, як завжди, виглядав невимушено й стильно в ліцейному бомбері, злегка перекиненому через одне плече. Дівчата навколо миттєво випрямили спини й заусміхалися, очікуючи на його увагу. Аліна вже зробила крок уперед, готуючись завести невимушену розмову про майбутню п'ятничну вечірку, але Артур навіть не сповільнив ходу поруч із нею.

        Замість цього він зупинився прямо навпроти Ірини, яка скромно стояла біля кабінету фізики. Його друзі здивовано притишили крок.

      — Привіт, Мавко, — тихо, але чітко вимовив Артур, і на його обличчі з'явилася та сама м'яка, особлива посмішка, яку Іра бачила в суботу. — Як спалося після нічного рейду? Твій новий камінь у посоху просто неймовірний, показники криту злетіли до небес.

       Іра відчула, як її щоки миттєво спалахнули густим рум'янцем. Вона розгублено поправила окуляри, відчуваючи, як за спиною Артура обличчя Аліни викривилося від подиву й гніву.

       — П-привіт, Артуре... — ледь чутно відповіла вона. — Дякую. Спрацював твій бафф на удачу. Добре, що ми встигли закрити підземелля до перезавантаження сервера.

      — О восьмій вечора в Discord, як завжди? — запитав він, злегка нахиливши голову. — Треба обговорити стратегію проти клану «Чорна Варта». Вони дихають нам у спину в турнірній таблиці.

          — Так, я буду вчасно, — кивнула Іра, все ще намагаючись впоратися з хвилюванням.

       Артур легенько торкнувся її плеча на прощання — цей короткий, майже невагомий жест змусив Ірине серце забитися в шаленому ритмі — і пішов далі коридором, продовжуючи розмову зі своїми хлопцями, які тепер дивилися на нього з німим запитанням у очах.

        Щойно хлопці зникли за дверима роздягальні, тиша в коридорі вибухнула гучним шепотом. Аліна повільно, карбуючи кожен крок на високих підборах, підійшла до Ірини. За її спиною, наче вірні васали, вишикувалися дві її найближчі подруги — Катя і Христина.

        — Ірочка, люба, — протягнула Аліна солодким, але водночас крижаним голосом, від якого по шкірі йшли дрижики. — Я не недочула? Наш Артурчик спілкується з тобою? Про які такі рейди й камені ви говорили? Невже ти знайшла спосіб затягнути його у свої дивні, задротські комп'ютерні ігри?

       Іра випрямилася, намагаючись не показувати свого страху. Вона знала, що Аліна вміє знищувати людей морально, використовуючи лише слова й соціальний тиск.

      — Ми просто граємо в одну онлайн-гру, Аліно. Разом готуємося до турніру. Це все, — спокійно відповіла Іра, намагаючись обійти дівчину.

      Аліна зробила крок убік, перекриваючи їй шлях і схрестивши руки на грудях. На її обличчі з'явилася зверхня, презирлива посмішка.

      — Ой, ну не треба будувати з себе скромницю. Всі ж розуміють, що ти просто чіпляєшся за хлопця, який тобі не підходить за статусом. Подивіться на неї! — Аліна демонстративно обвела поглядом фігуру Іри від старих кросівок до недбалого пучка волосся. — Артур — майбутнє нашого ліцею, розробник, спортсмен. А ти? Сіра миша, яка живе у віртуальному світі, бо в реальному на тебе ніхто не дивиться. Не думай, що пара розмов про комп'ютерні коди роблять тебе особливою. Спустися на землю, Попелюшко, бо кришталеві черевички тобі точно не за кишенею.

       Катя і Христина тихо захихотіли, підтакуючи своїй лідерці. Іра відчула, як до очей підступають гарячі сльози образи, але вона щосили зціпила зуби, щоб не показати слабкості перед цими ліцейними відьмами. Вона нічого не відповіла, просто різко розвернулася й швидко пішла в бік жіночої вбиральні, щоб побути насамоті.

        Проте Аліна не збиралася зупинятися на простій словесній перепалці. Для неї інтерес Артура до «якоїсь задротки» був особистою образою, ударом по її бездоганній репутації першої красуні ліцею. Повернувшись до класу, вона зібрала навколо себе своїх подруг та кількох хлопців із паралельного класу, які заглядали їй у рота й виконували будь-які забаганки. Серед них був і Денис — хлопець, який непогано тямив у комп'ютерах і потайки допомагав Аліні з просуванням її блогу.