Розділ 2: Вайб вечірнього Подолу.

      Наступний тиждень у ліцеї перетворився для Ірини на справжнє випробування на міцність. Жовтень повністю підпорядкував собі Київ, засипаючи бруківку золотим листям каштанів та приносячи прохолодний туман із Дніпра. У випускному класі атмосфера була розпеченою: вчителі щодня нагадували про НМТ, а однокласники, здавалося, тільки й думали про те, як організувати найдорожчий випускний бал.

     Іра сиділа на останній парті кабінету української літератури, спершись підборіддям на руку й дивлячись у вікно. За вікном виднілися дахи будинків старого Подолу. На уроках вона була тінню, але щойно розтиналася сирена або закінчувалися заняття, дівчина поспішала додому чи в улюблений комп'ютерний клуб КіберПростір, де на неї чекало зовсім інше життя.

      У грі «Небесний Орден» новина про весілля «Леона» та «Мавки» досі залишалася темою номер один. Їхній віртуальний шлюб дав Ірі неймовірні бонуси: її Мавка отримала доступ до «Цитаделі Сонця» та рідкісний артефакт — Оберіг Лади, який збільшував швидкість відновлення мани на 30%. Щовечора рівно о 20:00 вони з Леоном заходили в мережу для спільних тренувань.

      Леон: «Мавко, сьогодні відпрацьовуємо синхронізацію. Нам потрібно навчитися комбінувати твій "Гнів Лісу" з моїм "Ударом Перуна". Якщо ми промахнемося бодай на секунду, бос наступного підземелля змете всю команду».

     Мавка: «Зрозуміла. Я почну каст заклинання, коли ти знизиш його захист до 40%. Головне — тримай агр на собі».

       Леон: «Не хвилюйся. Моя броня витримає навіть пряме влучання. Готова?»

       Мавка: «Завжди готова».

    Вони проводили години у голосовому чаті Discord. Проте Артур використовував спеціальний модулятор голосу, який робив його тембр нижчим і дещо металевим, повністю приховуючи реальний вік. Іра ж просто вимикала мікрофон, відписуючи в текстовому чаті, оскільки соромилася свого голосу і вважала, що топ-гравцю не обов'язково знати, що за Мавкою ховається звичайна школярка.

       Під час цих нічних сесій Іру вражало, наскільки Леон відрізнявся від її колишнього ігрового чоловіка Грома. Грім постійно скаржився на важкі квести й вимагав уваги. Леон же був небагатослівним, але кожна його порада була на вагу золота. Він діяв із хірургічною точністю, м’яко підказував їй, як краще оптимізувати комбо, і ніколи не злився через помилки. Поступово їхні розмови вийшли за межі чистого геймінгу.

      Леон: «Ти сьогодні втомлена, Мавко. Твоя реакція на мілісекунду повільніша, ніж учора. Важкий день?»

        Мавка: «Так, завалили тестами в ліцеї. І вчителі тиснуть через майбутні іспити. Таке враження, що від цього залежить кінець світу».

      Леон: «Іспити — це просто алгоритм. Якщо знаєш правила коду, ти його зламаєш. Головне — не дозволяй системі тебе зламати. Відпочинь сьогодні раніше».

       Від цих слів у грудях Іри розливалося дивне, забуте тепло. Цей таємничий хлопець за екраном ставав для неї кимось значно більшим, ніж просто партнером по грі.

       Тим часом у реальному житті Артур продовжував вести подвійну гру. Завдяки своїм хакерським навичкам та випадково підглянутому логіну Іри в комп'ютерному клубі, він уже точно знав, що Мавка — це та сама тиха дівчина з паралельного класу, яка завжди сідає в кутку бібліотеки з книжками з вищої математики.

      Щодня в ліцеї він спостерігав за нею. Бачив, як вона кутається у своє велике худі, як акуратно заправляє пасмо русявого волосся за вухо, коли зосереджена, і як щиро посміхається, коли п'є гаряче какао. Артур ловив себе на думці, що йому набридло спілкуватися з нею через екран. Його захоплював її гострий розум як у грі, так і в житті.

      У п'ятницю ввечері, після чергового успішного кібер-тренування, коли їхні персонажі сиділи біля віртуального багаття на схилах цифрового Дніпра, Леон написав повідомлення, від якого серце Іри пропустило удар.

       Леон: «Мавко, ми тренуємося вже два тижні. Наша синергія ідеальна, і ми готові до першого етапу "Кубка Героїв". Але я думаю, що для кращого взаєморозуміння нам варто перенести наше спілкування в реальний світ».

       Мавка: «Ти хочеш зустрітися? Але... ми ж навіть не знаємо, з яких ми міст».

      Леон: «Я знаю, що ти з Києва. Я теж. Як щодо завтрашнього дня? Субота, 16:00, затишна кав'ярня на Подолі біля Контрактової площі. Я буду чекати на тебе за кутовим столиком біля вікна. Приходь, Мавко. Час зняти маски».

    Іра довго дивилася на екран. Пальці тремтіли над клавіатурою. Що, як він побачить її й розчарується? Що, як Леон — це якийсь дорослий тридцятирічний чоловік, з яким у неї не буде нічого спільного в реальності? Але цікавість та почуття, що встигли зародитися, виявилися сильнішими за страх.

        Мавка: «Добре, Леоне. Я прийду».

      Всю ніч Іра не могла заснути, перебираючи в голові варіанти того, як пройде ця зустріч. Вона й гадки не мала, що цей суботній вечір на Подолі повністю змінить її життя, а її віртуальний принц виявиться набагато ближчим, ніж вона могла собі уявити.