Розділ 27.

У PR-відділі панував хаос.
Телефони дзвонили без перерви, монітори світили десятками вкладок: статті, відео, коментарі, аналітика популярності — усе змішалося в один суцільний інформаційний шторм.

Коли Софія та Леонардо увійшли, на них обернулися всі.

— Нарешті, — сказала керівниця PR, різко клацнувши ручкою по столу. — Сідайте. Нам потрібно терміново вирішити, що ми робимо з цим… — вона ткнула пальцем у екран, де була фотографія їхнього майже-поцілунку.

Софія відчула, як у грудях обривається повітря.

— Це нічого не значить, — почала вона, але Леонардо раптом поклав руку їй на плече.

Вона здригнулася.
Усі — теж.

— Досить, — спокійно сказав він. — Я не дозволю робити з нас брехунів.

PR-команда застигла.
Бо Леонардо ніколи не говорив таким тоном.

---

— Лео, не зараз, — прошепотіла Софія.

— Саме зараз, — відповів він, не відводячи очей від керівниці PR. — Я більше не буду грати роль, яку мені нав’язують.

Він нахилився вперед.
— Якщо ми підемо в ефір, ми скажемо правду. Тільки правду.

Софія відчула, як підлога хитнулася.
— Леонардо…

PR-менеджерка склала руки на грудях.
— І яку саме правду ти збираєшся сказати? Ту, яку вигадала преса, чи ту, що вигідна студії?

Він на мить замовк.

Потім сказав те, що перевернуло кімнату:
— Ту, яку я приховував із дня нашої першої зустрічі.

Усі загуділи.
Софія різко вдихнула.

— Що ти робиш…
— Те, що мав зробити давно, — твердо відповів він.

---

Їх повели до студії, де знімали популярне інтерв’ю в прямому ефірі.
На стіні горіло червоне світло: LIVE.
Камери були спрямовані на них двох.

Ведуча усміхалася так солодко, що аж різало.
— Сьогодні весь світ стежить за вами, — почала вона. — І найголовніше питання: між вами щось є?

Софія застигла, як пташка перед бурею.
Вона хотіла заперечити — як завжди.
Хотіла сказати стандартне «ми просто колеги».

Але Леонардо заговорив першим.

---

— Так. Є.

У студії настала тиша, так глибока, що чути було, як продюсер упустив ручку на підлогу.

Ведуча кліпнула кілька разів.
— Е… тобто ви підтверджуєте роман?

Він подивився на Софію.
Прямо в її душу.
І світ побачив у цьому погляді щось, що неможливо було зіграти.

— Я підтверджую, що це не історія для ЗМІ.
Не піар.
Не випадковість.

— То що це? — ледве прошепотіла ведуча.

Леонардо вдихнув.
— Це те, що я відчуваю вже давно.
Ще до того, як камери почали це полювати.

Софія не могла дихати.
Її серце билося так голосно, що вона боялася — мікрофон це зафіксує.

— І знаєте що?
— Я не соромлюся цього, — закінчив він тихо, але твердо.

У чаті прямого ефіру вибухнули коментарі.

---

Ведуча повернулася до Софії:
— А ви, Софі? Що скажете?

Її пальці тремтіли.
Світ чекав — мов акулі мечуться навколо краплини крові.

Вона могла збрехати.
Сказати, що це помилка.
Що Леонардо просто вилетів з контексту.

Будь-який варіант захистив би її.

Але вона підняла погляд — і зустріла очі, в яких було більше, ніж гра.
Більше, ніж слова.
Більше, ніж страх.

І вона сказала правду.
Не для камер.
Для нього.

---

**— Я боюся цього.

Але… так. Це теж щось значить для мене.**

---

Студія вибухнула.
Коментарі бігли так швидко, що їх неможливо було читати.

Та Софія цього не бачила.
Не чула.
Бо Леонардо взяв її за руку.
Під столом.
Так тихо, що побачили це тільки вони двоє.

І ця маленька дія
була гучнішою, ніж будь-яка правда в прямому ефірі.