Розділ 23

Зйомки проходили у великій студії, де світло прожекторів нагадувало сонце, яке не має тіні.
Софія стояла біля дзеркала, поки стиліст поправляла пасма її темного волосся.
Їй дали простий образ — біла сорочка, джинси, природний макіяж. Без фільтрів. Без масок.

— Ви готові? — запитала дівчина з команди.
— Я не впевнена, — тихо зізналась Софія. — Але, мабуть, час бути.

Вона ступила на знімальний майданчик — і світ завмер.

---

На іншому боці зали стояв він.
Леонардо.
Той, кого вона намагалася забути кожним вдихом.

Його погляд — знайомий, але глибший, ніж раніше.
Тепер у ньому було щось більше, ніж самовпевненість — втома, біль і… ніжність.

Серце Софії збилося з ритму.
Вона не знала, чи зробити крок назад, чи назустріч.

— Софі… — його голос розрізав простір, тихо, але безпомилково.

Її ім’я з його вуст звучало, як спогад, що болить і гріє водночас.

---

— Ви знайомі? — здивувався режисер, переглядаючи сценарій.
Леонардо перевів подих і ледь усміхнувся:
— Колись. Але це неважливо. Давайте почнемо.

Він підійшов ближче.
Софія відчула, як у грудях стискається все, що колись було спокоєм.

— Я шукав тебе, — прошепотів він, непомітно для камери.
— А я намагалася, щоб ти не знайшов, — відповіла вона тихо, навіть не піднімаючи очей.

— І як бачиш, доля має інші плани.

---

Коли камера почала запис, усе, що вони мали зіграти, раптом стало справжнім.
Його рука торкнулася її плеча — наче випадково, але не зовсім.
Її усмішка була нервовою, але щирою.
Погляд — живим.

— Добре, стоп! — крикнув режисер. — Це було ідеально! Ніяких повторів. Ви просто створені для цієї сцени!

Але ніхто не знав, що це не сцена.
Це був момент, який чекав свого часу між рядками життя.

---

Після зйомки він підійшов до неї знову.
— Мені потрібно поговорити, Софі. Без камер. Без людей.
— Я не знаю, чи хочу це чути, — прошепотіла вона, стискаючи в руках пляшку води.
— Тоді просто дозволь мені бути поруч. Хоч трохи.

Її серце билося швидше, ніж розум міг знайти відмовку.

І вперше за довгі місяці
вона дозволила собі не тікати.

---

Інколи доля не дає вибору.
Вона просто приводить назад того, кого ти не готова забути.