Розділ 22

Життя Софії після зникнення з мережі стало схоже на тиху главу між двома бурями.
Вона працювала в маленькому арт-кафе — варила каву, малювала ескізи в блокноті і слухала, як світ навколо поспішає кудись, куди їй поки не треба.

Та доля не любить, коли хтось довго ховається.

---

У той день у кафе зайшов чоловік у темно-синьому пальті.
Охайний, впевнений, з тією енергією, яка заповнює простір без слів.
Його погляд зупинився на ній — довше, ніж дозволено звичайним клієнтам.

— Ви Софія? — спитав він, підходячи до стійки.

Серце на мить зупинилося.
— Тепер я просто Сі, — відповіла вона, намагаючись усміхнутися.

Чоловік усміхнувся ледь помітно й поклав на стіл візитівку.
“LUNA Productions — Creative Talent Department.”

— У нас є пропозиція. Не відмовляйтесь, доки не почуєте.

---

За кілька годин вона сиділа в офісі, який пахнув кавою та новими можливостями.
На столі перед нею лежав контракт.
Сторінки, що могли повернути її до світу, який одного разу її знищив.

Менеджер говорив рівним голосом:
— Ми шукаємо нові обличчя для соціальної кампанії “Real Faces”. Без фільтрів, без акторів. Ви — справжня. І саме це нам потрібно.

— Ви навіть не знаєте, хто я, — прошепотіла Софія.
— Навпаки. Ми знаємо. І саме тому хочемо вас.

---

Її пальці торкнулися ручки.
Контракт був як дзеркало — шанс почати все заново або… знову втратити себе.

Вона підписала.
Не через славу. Не через гроші.
А тому, що вперше за довгий час відчула — її голос може бути почутий не через скандал, а через правду.

---

Того ж вечора Леонардо сидів у своєму офісі, розглядаючи сценарій майбутньої кампанії.
Він не звернув уваги на ім’я внизу списку моделей, поки випадково не перегорнув сторінку.

“S. Martinez — New Face Candidate.”

Його серце пропустило удар.

— Невже… — прошепотів він.

І вперше за багато тижнів у його погляді спалахнула надія.

---

Контракт, що змінив усе,
став ниткою між двома людьми,
які ще не знали,
що підписали угоду не лише з компанією —
а з долею.