Розділ 15.

Світ навколо гудів після її прямого ефіру.
Журнали, блоги, інтерв’ю — ім’я Софії тепер знали всі.
Вона стала символом справжності у світі фільтрів.
І саме в ту мить, коли все здавалося крихким, але прекрасним,
вона отримала запрошення, яке змінило все.

> “Гала-вечір у музеї старовинного мистецтва.
Запрошення для Софії — від Леонардо ”.

---

Вона довго дивилася на це повідомлення.
Чи це жарт? Чи він справді хоче, щоб вона прийшла?
У голові змішались сумніви й надія.
Може, цей вечір — просто подяка. А може, щось більше.

---

Увечері вона стояла перед дзеркалом.
На ній було те саме темно-синє плаття, трохи оновлене тією доброю кравчинею.
Волосся — м’якими хвилями, очі блищали не від косметики, а від внутрішнього сяйва.

Вона вдихнула глибше.
Я не маю, що втрачати.

---

Музей був мов із іншої епохи — мармурові сходи, золоті люстри, музика, що нагадувала спогади.
Люди в дорогих вбраннях, келихи шампанського, і в центрі — він.

Леонардо.
У темному костюмі, з легким усміхом, який вона колись бачила тільки на екрані.
Він підняв очі — і світ на мить справді зупинився.

Навколо хтось говорив, фотографував, сміявся, але Софія цього не чула.
Лише його кроки.
Його голос.

— Ти прийшла, — тихо сказав він.
— Ти запросив, — відповіла вона.

Їхні погляди зустрілися — і в ту мить все стало ясним:
між ними було щось, що не потребувало слів.

---

Він простягнув руку.
— Можна?

Вона кивнула.
І коли його пальці торкнулися її долоні,
серце забилося так, ніби вирвалося зі сну.

Вони танцювали серед світла, що відбивалося від старовинних картин.
Ніби час сховався у кутку й боявся дихати.

---

— Я не знаю, що це, Софі, — прошепотів Леонардо, коли музика стихла.
— Можливо, помилка, можливо, доля. Але коли ти поруч, я відчуваю... життя.

Вона усміхнулася — з тією ніжністю, яку він давно забув.
— Тоді не шукай сенсу. Просто живи.

---

Коли вечір добігав кінця, вони вийшли на балкон.
Місто сяяло вогнями, як зоряне море.
Софія сперлася на перила, а Леонардо стояв поруч, мовчки.

— Знаєш, — сказала вона, — колись я вірила, що чудеса бувають лише у фільмах.
— А тепер?
— Тепер я думаю, що вони трапляються тоді, коли перестаєш ховатися.

---

Він нахилився ближче, ніби хотів щось сказати,
але просто подивився в її очі.
І в цій тиші не було нічого зайвого.

Тільки двоє людей, які випадково знайшли одне одного серед шуму світу.

І, можливо, вперше — час справді зупинився.

---