Розділ 12.

Після приниження в кав’ярні Софія намагалася зникнути з усіх радарів.
Менше постів, менше повідомлень, менше болю.
Та світ, у якому всі живуть онлайн, не дозволяє просто “зникнути”.

Увечері її телефон знову загорівся новим сповіщенням:

> Leo_Official опублікував історію: “Вечірка року. Побачимося там?”

Під фото — блиск вогнів, червона доріжка, золотий напис #GoldenInfluenceNight.
І теги з іменами найвідоміших блогерів країни.

Софія гортала стрічку й відчула, як стискається горло.
Колись вона мріяла бути серед цих людей.
Тепер — вони лише нагадування про те, як боляче втрачати все, що здавалося вічним.

---

Наступного дня, коли вона саме закривала зміну в кав’ярні, двері знову відчинилися.
І на порозі — Леонардо.
У темно-синьому пальті, з усмішкою, яку він завжди ховав за камерою.

— Привіт, Софі.
— Ти… сюди? — її голос зрадницьки тремтів.
— Так. І не просто так.

Він простягнув конверт.
Білий, із золотим гербом агентства.

> Запрошення на Golden Influence Night.
“Разом ми яскравіші.”

— Ти хочеш, щоб я пішла туди? — вона зніяковіла. — Після всього?
— Саме тому. — Леонардо глянув просто в її очі. — Усі говорять про тебе, Софі. То хай побачать, хто ти насправді. Не те, що пишуть у коментарях.

Вона мовчала.
Її страх і гордість боролися.

— Я не впевнена, що зможу знову стояти серед них.
— Ти не одна, — сказав він. — Я буду поруч.

Його голос був тихим, але в ньому було щось незворушне, як правда, яку не сховаєш під фільтрами.

---

Тієї ночі Софія довго дивилася на запрошення.
Їй хотілося втекти, але водночас — довести собі, що вона більше не боїться.

У дзеркалі відбивалося її обличчя — змучене, але сильне.
“Колись я втекла. Цього разу — піду назустріч.”

Вона натиснула «повідомлення»:

> Sofie: “Я піду.”
Leo_Official: “Добре. Приготуйся. Ця ніч змінить усе.”

---

А десь у тіні, на іншому кінці міста, акаунт @RealTruthsOnline опублікував новий пост:

> «Golden Influence Night — ідеальне місце, щоб упала ще одна зірка.»

---