Розділ 8.

Після тієї зустрічі Софія не могла заснути.
Вона лежала, слухаючи, як дощ дріботить по підвіконню, і раз за разом прокручувала у пам’яті його голос.
Теплий. Справжній. Небезпечний.

На екрані миготіло нове повідомлення:

> Leo_Official: «Ти не виходиш із голови. Це нормально?»
Sofi_Blog: «Мабуть, це просто післясмак кави 😉»
Leo_Official: «Тоді мені треба ще одна чашка. І саме з тобою.»

Вона усміхнулася, але десь усередині прокинувся страх.
Їй здавалося, що хтось дивиться.
Що навіть ця розмова — не зовсім приватна.

---

У Леонардо день був розписаний до секунди: інтерв’ю, зйомки, зустрічі з брендами.
Та коли йому ставили стандартні питання — “Що для вас успіх?”, “Який ваш секрет популярності?” — він ловив себе на думці, що хоче говорити про інше.
Про дівчину, яка сміється, коли нервує.
Про очі, в яких — правда без фільтрів.

Після інтерв’ю він сів у авто, відкрив телефон — і побачив повідомлення від незнайомого акаунта:

> UnknownUser: «Ти не знаєш, хто вона. Вона не та, ким здається.»

Леонардо відразу насторожився.
Той самий тон, ті самі слова, що отримала Софія кілька днів тому.

> Leo_Official: «Хто ти?»
UnknownUser: «Той, хто бачить глибше. Хто знає, що твоя “Софі” вже колись грала в чужу гру.»

Він перечитав повідомлення кілька разів.
Його серце калатало.
Частина хотіла все з’ясувати, інша — просто не вірити.

---

Того вечора він написав Софії:

> Leo_Official: «Хтось знову писав мені про тебе. Каже, що ти щось приховуєш.»
Sofi_Blog: «Я? Що я можу приховувати?»
Leo_Official: «Не знаю. Але хочу почути правду від тебе.»

Тиша затяглася.
Софія сиділа перед екраном, стискаючи руки.
Її минуле було не страшним, але болючим. І якщо він дізнається — чи не зникне тоді ця тендітна довіра?

> Sofi_Blog: «Лео, є речі, про які я не говорю. Не тому, що хочу збрехати. А тому, що деякі історії просто болять.»
Leo_Official: «Я не прошу зізнань. Я прошу довіри.»

Вона дивилася на повідомлення, і в очах з’явилися сльози.
Вперше хтось не вимагав, не тиснув — просто чекав.

---

Але не всі чекали.
У тій самій темній кімнаті, де миготіли десятки моніторів, хтось збільшував зображення — її профіль, її фото, старі пости.
На екрані з’явилося ім’я:

> Софія Левчук. Рік 2018.

> “Знайшов тебе, Попелюшко,” — прошепотів чоловічий голос. — “І цього разу кришталевий черевичок розіб’ється.”