Розділ 5

Ніч опустилася на місто, загорнувши його у м’яке сяйво вуличних ліхтарів.
Софія сиділа в ліжку, загорнута в ковдру, з телефоном у руках.
Її сторінка раптом почала набирати популярність — кількість підписників зросла вдвічі за один день.
Вона не розуміла, чому.

Може, хтось поширив її пост?
Або просто алгоритм випадково зглянувся?

Серед десятків нових повідомлень одне привернуло увагу.
Воно було без аватарки, з порожнім профілем і коротким текстом:

> “Ти не та, за кого себе видаєш.”

Софія завмерла.
Пальці мимоволі зупинилися над клавіатурою.
Що це означає?
Вона переглянула профіль — порожньо. Жодного підписника, жодного посту.

Неприємний холод пробіг по спині.
Вона швидко закрила повідомлення, але думка засіла — хто це міг бути?
Хтось із минулого? Чи просто троль?

Щоб відволіктися, вона відкрила чат із Леонардо.

> Leo_Official: «Не спиш?»
Sofi_Blog: «Стараюся. Але не виходить.»
Leo_Official: «Поганий день?»
Sofi_Blog: «Погане повідомлення.»
Leo_Official: «Хтось образив тебе?»
Sofi_Blog: «Скоріше налякав. Написав, що я не та, за кого себе видаю.»

Кілька секунд мовчанки.
І потім його відповідь:

> Leo_Official: «Іронічно. Про це могли б сказати і про мене.»

Вона усміхнулася, хоча не розуміла, чому ця фраза прозвучала сумно.

---

Наступного дня на роботі Софія відчувала дивний неспокій.
Кожен клієнт здавався підозрілим.
Кожен погляд — занадто довгим.

Але коли до кав’ярні зайшов листоноша і залишив невеликий конверт на її ім’я, серце застрибало.
Хто міг писати їй паперовий лист у 21-му столітті?

Вона відкрила його після зміни.
Всередині — коротке речення, надруковане машинним шрифтом:

> “Ти надто близько до нього. Відійди, поки не пізно.”

Пальці тремтіли.
Вона обвела поглядом вулицю — звичайна, шумна, але раптом здавалася небезпечною.

Того ж вечора вона написала Леонардо:

> Sofi_Blog: «Мені прийшов дивний лист…»
Leo_Official: «Фото покажеш?»
Sofi_Blog: (надсилає знімок)
Через кілька хвилин — відповідь:
Leo_Official: «Я хочу знати, хто це зробив. І я це з’ясую.»

---

А десь на іншому кінці міста, у темному кабінеті, хтось сидів за комп’ютером, дивився на їхній чат і посміхався.

> “Гра почалася.”