Розділ 3

Ранок почався з дощу.
Софія стояла біля зупинки, затискаючи в руках парасольку, що вже давно втратила форму, і ковтала холодне повітря, намагаючись не спізнитися.
Новий день, новий шанс, нова робота — офіціанткою в кав’ярні “Urban Tale”.
І хоча це не звучало, як здійснення мрії, вона щиро вірила, що будь-яка історія може початися з малого.

Усередині пахло свіжою випічкою й розмовами.
Софія вдягнула фартух, усміхнулася начальниці — молодій, самовпевненій Марі, яка одразу зиркнула на неї з оцінкою.

— Ти новенька? — запитала вона, навіть не дивлячись у бік Софії.
— Так, Софія. Я сьогодні…
— Головне — не розливай каву, не чіпай клієнтів і не мрій на роботі. Це не казка, ясно?

Софія кивнула.
Не казка. Але в її очах усе одно світилася надія.

Перші години минули у шаленому темпі.
Кави, десерти, замовлення, усмішки — фальшиві, але потрібні.
Та коли в двері увійшла компанія знімальної групи — усе в ній зупинилося.
Високий хлопець у чорній куртці, з телефоном у руці, з тією самою усмішкою з екранів.
Леонардо.

Вона впізнала його відразу — очі, хода, голос, який чула в інтерв’ю.
Він розмовляв із кимось про новий благодійний проєкт. Простий, без пафосу, але в усьому — відчувалася впевненість і спокій.

— Дві фільтр-кави і чизкейк, будь ласка, — звернувся він до неї.
— Звісно, — ледь вимовила вона, стараючись не збентежитися.

Її руки тремтіли, коли вона подавала каву.
Але саме тоді сталася прикрість: піднос ковзнув, чашка впала, кава розлилася просто біля його сидіння.
Тиша.
Погляди.
Марі кинула вбік крижаний погляд.

— Софія! Знову! — різко вигукнула. — Я ж казала, без фокусів!
— Вибачте, я зараз приберу…

Софія схилилася, збираючи серветками калюжу кави, відчуваючи, як горять очі.
Але замість крику почула тихий голос:

— Гей, нічого страшного, — сказав Леонардо. — Це лише кава.

Вона підняла погляд — і зустріла його очі.
Ті самі, з екрана. Теплі, уважні, зовсім не зверхні.
На мить світ зупинився.

— Софія, так? — перепитав він. — Гарне ім’я. Не хвилюйся.
— Дякую… — прошепотіла вона.

Він посміхнувся й залишив щедрі чайові.
А коли пішов, на столі залишився серветка з коротким написом:

> “Не дозволяй їм гасити твоє світло.” ✨

Софія стискала ту серветку цілий день.
І коли надвечір дісталася додому, вона дістала її з кишені й поклала біля ноутбука.
А екран світився новим повідомленням:

> Leo_Official: “Ти схожа на дівчину з кав’ярні. Збіг? 😉”

Її серце зробило кульбіт.
Невже починається справжня історія?..