Ніч тихо дихала містом.
За вікном миготіли вогні вікон, немов зорі в бетонному небі. Софія сиділа перед старим ноутбуком, освітлена тільки холодним світлом монітора. Пальці нервово ковзали по клавіатурі, а в серці було порожньо.
На екрані — стрічка, повна ідеальних облич, подорожей, усмішок і щастя. Вона гортала її, ніби шукала себе серед чужих світів, але не знаходила. Кожен кадр був красивішим за її реальність: розвалений гуртожиток, маленька кімната, робота, де вона приносила каву тим, хто жив так, як вона лише мріяла.
Софія натиснула «вихід».
Екран потемнів, і вона побачила у відображенні свої очі — втомлені, але живі.
— Завтра буде інший день, — прошепотіла сама собі, навіть не вірячи в це.
Телефон завібрував.
Повідомлення від анонімного акаунта:
«Ти не така, як усі. Ти справжня.»
Софія завмерла. Номер був незнайомий.
Хтось бачив її? У світі, де вона відчувала себе невидимкою?
Вона гортала профіль відправника.
Ніякого фото. Лише ім’я: Leo_Official.
На секунду серце зробило дивний удар — суміш страху й цікавості.
Вона навіть не знала, що цей момент стане першим рядком у її власній казці.
Казці без магії, без феї, без гарбуза.
Але з інтернетом, кавою, мріями і справжнім серцем.