Глава 47. Я - твоя Попелюшка. 2.

Коли ми повернулись до бальної зали, то перш за все розшукали герцога і мою сестру. Дивно було бачити Кароліну зі сторони, а не у дзеркалі, як раніше. Ще дивніше було розуміти, що в цьому тілі відтепер живе Ліліана. Зате рудий із сестрою являли собою бездоганну пару. Обоє високі, статні, яскраві. А які у них будуть дітки!

- Лі… - Почала я, запнулася і швидко виправилась: - Кароліно!

Сестра теж дивилась на мене широко відкритими очима.

- В принципі, в імені Кароліна також є «лі», отже, коли ти мене так називатимеш, то нічого.

- Ні, - хитнула я головою, - треба звикати.

- Будемо звикати, - кивнула сестра, - будемо звикати… Ліліано.

Рудий герцог міцно тримав наречену за руку, ніби та могла десь подітися.

- Інколи мені здається, що це просто сон… - Себастьян підніс до губ руку судженої.

- Усе наше життя - то сон, - посміхнувся у відповідь Рауль.

- Сон чи не сон… - Змахнула рукою сестра. - Головне, що Попелюшка виходить заміж за принца. Майбутнє врятовано!

Здається, вона вже освоїлась у новому тілі.

- Ми надурили увесь світ, - притягнув її ближче наречений.

- Чому ж? Казка говорить, що будь-яка дівчина може знайти своє щастя. От ми і довели, що це саме так! До речі, а коли буде весілля? Давайте відмітимо торжество разом! Це ж буде просто чудово, так?

- Це залежить від рішення Його Високості! - Себастьян жартівливо вклонився принцові.

- Я - за! Але все залежить від дозволу Його Величності! - Тут вже Рауль склонився перед королем, який наближався разом із леді Жаннет.

Обоє просто сяяли щастям.

- Гадаю, усе залежить від герцогині, тобто, майбутньої королеви, - підморгнула я відьмі, нагадуючи, що вона мені винна.

- Гадаю, що ми зіграємо одразу не два, а три весілля, - підхопила герцогиня. - Ми з Луїсом теж не хочемо відкладати те, про що так мріяли і на що навіть не мали надії.

- Може, чотири? - з іншого боку підійшов Зязя Рихт Неперевершений, обіймаючи за плечі леді Барбару.

- Ні-і!!! - вигукнули ми усі шестеро разом.

- У сенсі, ваш батько не пробачить синові такого, - узявся дипломатично пояснити нашу реакцію Луїс Другий. - Дорогий Зязя, вам слід негайно везти обраницю до імперії і представити батькові й усім іншим. Це ваш святий обов’язок! Вона ж - майбутня імператриця!

- Мабуть, що так, - погодився Зязя. - Мені й самому кортить втерти усім носа. Усі ж вдавляться із заздрощів, коли я привезу до імперії таку тендітну біляву красуню!

Барбара вдячно притулилась голівкою до плеча нареченого і видавалась справді милою. Мені вона вдячно підморгнула. Нехай буде щасливою, аби тільки мені більш не довелось її бачити. Втім, коли наші країни підтримуватимуть мирні стосунки, то таке навряд чи вийде. Та все ж намагатимемось зводити контакти до мінімуму. Сподіваюсь, завагітніє Барбара, обсядеться дрібними, то не до подорожей їй буде довго.

Від думок відволік мене Рауль, бо схилився і губами ніжно куйовдив мені волосся на маківці. Усю зачіску сплюндрує! Я обернулася, збираючись нагримати на нахабу - і потрапила у полон його закоханих очей. Від погляду, що роздягав на ходу, забула, як мене й звати насправді, розтанула, розпливлася у посмішці. Тільки-но ворухнула губами, щоб хоч щось вимовити, як потрапила у полон чуттєвих губ принца. О-о-о… М-м-м… Останні думки вивітрились з моєї голови. Краєм ока встигла лише помітити, як залишають кімнату усі інші, мило хихикаючи.

- Що ми робимо? - прошепотіла, тільки-но губи Рауля на мить відірвалися від моїх, вже підпухлих.

- Рятуємо цивілізацію, як ти й хотіла, - багатозначно відповів принц і продовжив цілунок, в якому об’єдналося і минуле, і майбутнє, а потім сьогодення розчинилося у Всесвіті й Вічності.