Глава 46. Така з мене «злодійка». 2.

Відьма сковтнула.

- Не заважайте добрій феї, Ваша Величносте! Вона зараз має сконцентруватись, щоб зняти злі чари! А ви, після того, як все закінчиться, перестанете боротися з тими, хто має надзвичайні здібності, вишукувати їх по країні і знищувати.

- Але ж саме злі чари ось що наробили! - обвів рукою король.

- Отже, потрібно мати при собі армію добрих відьом, щоб було кому стати на захист королівства в ось таких випадках.

- Хіба бувають добрі відьми?

- Назвіть добрих відьом феями і легалізуйте, Ваша Величносте. Все в ваших руках. Ви ж самодержець. Зробіть нарешті цей крок, що допоможе країні піднятись на новий рівень розвитку! Добрі відьми, тобто, феї, будуть захищати королівство від злих чар, лікувати людей та худобу, забезпечувати добру погоду та гарні врожаї, навіювати приємні сни, провіщати новонародженим щасливу долю, нести варту. Та хіба мало де можуть вони стати в пригоді? Особливо під чутким керівництвом королеви.

- Якої королеви?

- Маю на увазі герцогиню Ахтонську. Вона ж давно кохає вас, так само, як і ви її.

Монарх зніяковів, блимнув у бік онімілої леді Жаннет і опустив долу очі:

- Не знаю, звідки ти взяла, що я… що ми… Та, як би там не було, після смерті королеви я присягнувся, що не візьму за дружину жодну іншу жінку. Я - король! Я не можу порушили клятву!

- Так, ви не можете узяти за дружину жодну жінку. Але ж герцогиня - фея, - лукаво посміхнулась я.

Леді Жаннет і Луїс Другий втупились одне в одного сповненим надії поглядом.

- Час, - нагадала я. - Якщо мине слушна година, то злі чари не вдасться зняти. Ваша Величносте, даєте клятву дозволити в королівстві діяльність добрих відьом - фей, оголосити найпершу фею, герцогиню Ахтонську, повелителькою усіх фей і узяти її за дружину?

- Клянусь! - охоче вигукнув король.

Почувся дивний дзвін.

- Клятву засвідчили вищі сили, - розгублено прошепотіла леді Жаннет.

От і добре. Я віддала кришталевий черевичок, який і досі стискала в руках, Ліліані.

Потім полегшено відкинулась на підлогу і махнула рукою:

- Поїхали!

Миттєве затьмарення - і я вже у тісному тілі Ліліани. О, я звикла до більшого простору! Треба буде призвичаїтись. Та головне, що все вийшло в найкращому варіанті для всіх!

Справді?

Я порухала кінцівками, повертіла шиєю та плечима. Звикну.

- Ти хто? - тицьнула пальцем мені в груди герцогиня.

- Я це, я. Все стало на свої місця. Тепер я - Ліліана, наречена принца Рауля.

- А ти? - перевела герцогиня палець у бік принца.

Той радо обмацував себе.

- Я - Рауль. І я, нарешті, у рідному тілі! Чоловічому!

- Синку! - кинувся до нього монарх, обіймаючи та допомагаючи піднятись.

- Так, усі на місці, - задоволено кивнула леді Жаннет і міцно потиснула мені руку, шепнувши на вухо: - Дякую! Ти провернула надзвичайну комбінацію! Тепер я навіки твоя боржниця!

- Дітки… - Його Величність розчулено звів наші з принцом долоні. - Благословляю!.. Будьте щасливі!.. Жаннет… - Підійшов до герцогині і узяв її за плечі. - Я кохаю тебе і давно вже запропонував би руку, серце і королівство, навіть якби ти була просто відьмою. Мене зупиняла лише клятва. Давня дурна клятва. Завдяки розумниці Ліліані перепон більш немає!

Доведеться звикати, що тепер усі називатимуть мене Ліліаною.

- Жаннет, ти станеш моєю дружино? - завершив думку король.

- О, так! Так! - радо вигукнула герцогиня, кидаючись на шию коханому.

- А з гостей зняти чари? - нагадала сестра, нервово поглядаючи у бік застиглого Себастьяна.

- Спочатку поцілуймося! - відьма махнула рукою і злилась із королем Луїсом у довгоочікуваному цілунку, якого могло ніколи й не бути.

А потім злегка ворухнула пальцями і час потік своїм шляхом.