Глава 45. Системний збій. 2.

Я відчувала себе дуже дивно. Хтось озивався до мене, але я не могла розрізнити слів. Хтось тягнув мене за руку, але я не могла встати. Свідомість хиталася туди-сюди, ніби хотіла вискочити з тіла та водночас не могла цього зробити.

- Системний збій… - майнуло у голові.

Нарешті мені вдалось розрізнити обличчя герцогині Ахтонської і почути її слова:

- Що ж ви наробити, дівчатка?..

- М?..

- Ваша Високосте, це ви? Озвіться!..

- Ні… - Ледве вдалося видушити із себе якість зв’язні звуки: - Я - Кароліна!..

- От горечко!..

Тільки зараз я помітила, що усі, хто був на балу, застигли, немов статуї.

- Я встигла зупинити час, - пояснила відьма, - коли побачила кришталевий черевичок в руках у Рауля і зрозуміла, що щось пішло не за планом.

На порозі з’явилася… Кароліна. Дивно було бачити тіло, до якого вже майже звикла, як до власного. Що ж, маю радіти, принаймні Ліліані вдалось потрапити туди, куди потрібно.

- Сестра!.. Там!.. Лежить!.. Не приходить до тями!.. - задихаючись, вимовила вона. - А що тут відбувається?..

- Нічого особливого, я просто зупинила час, - пояснила герцогиня. - Ти, як я розумію, Ліліана?

- Так… - Сестра спантеличено змахувала руками і переступала ногами, видно, мої кінцівки для неї незвично довгі.

 - Хоч одна на місці! - Леді Жаннет знов обернулась до мене. - А де ж Його Високість?

Я здвигнула плечима, неймовірно широкими. Яке ж незручне тіло!

- Тобі не вдасться втриматись у тілі принца, він не носив чарівні черевички, - хитнула головою відьма.

- Та я і не збираюсь! Перенесіть мене у тіло Лілі, а принца поверніть назад!

- Я зробила все, що могла. У мене немає кришталевих черевичків його розміру. Тепер усе залежить лише від тебе. Поверни принца, а сама забирайся у тіло сестри!

- Та нічого від мене не залежить!

Мене знов хитнуло і я вилетіла з тіла принца. Метнулась туди, де залишилось тіло Ліліани і побачила, як воно піднімається, шоковано розглядаючи себе:

- Сукня? Груди?!

- Ти? - тицьнула в нього пальцем герцогиня, яка вже підбігала.

- Я - принц Рауль…

- О, ні!..

Я не могла забратись у тіло Ліліани, бо там вже хазяйнував інший.

У паніці я почала метатися туди-сюди, бо бути невидимим духом не дуже й весело. Зараз я не могла розмовляти ні з сестрою, ні з принцом, і навіть не мала можливості порадитись із відьмою.

Що робити? Що робити?

- Та стій ти, навіжена!

Хтось звертається до мене? Хтось мене бачить?

Нарешті я зупинилася, бо помітила двох осіб, яких Лілі з герцогинею, як і мене, теж не мали можливості сприйняти. Нечіткі спочатку риси поступово набували об’єму та життя.

Секретар? І сам святий Петро?

- Зупинись, Олю! Не роби різких рухів!

- Я!.. Я!..

- Та ми вже бачимо, що ти наробила!

- Я хотіла, як краще!

- І через твоє «краще» висиш тепер між небом та землею…

- Але ж ви можете допомогти! Ви ж вмієте керувати душами!

- А для чого я прийшов? - здвигнув плечима святий. - Щоб виправити те, що ви тут накоїли. В принципі, ти молодець, Олю. Принц зробив пропозицію Попелюшці, і тепер усе повертається на свої місця. Ти, як ми і домовлялись, можеш продовжити життя у тілі Кароліни…

- Ні! Перемістіть мене до тіла Ліліани! Для вас же ніякої різниці, хто в ньому буде! Місія виконана!

- Це не за правилами.

- А за правилами було коматозницю відправляти до чужого тіла, щоб виправила ваш недогляд?!

- У чомусь ти права… - Святий поправив окуляри на носі.

- Зробіть це - і забудемо все, що трапилось по вашій здебільшого вині. Прошу…

- Добре, - здався співбесідник. - Тільки для того, щоб і принц повернувся, тобі зараз слід зайняти його тіло. Тоді ми просто поміняємо вас місцями.

- Я махну рукою і крикну «Поїхали!», коли буду готова. То прощавайте?

- Прощавай, Олю. Принаймні, поки триває твоє життя, ми не побачимось. Отже, сподіваюсь, щиро, що зустрінемось ми не скоро. І… дяка тобі величезна за усе, що ти зробила. За майбутнє!

Я, невидима та легка, метнулася до тіла Рауля і на швидкості примудрилася знов залетіти у нього. Все, час махнути рукою, щоб нас перемістили… І тут мені у голову завітала ще одна неочікувана думка.