Глава 45. Системний збій.

Відчуття тривоги не залишило мене навіть тоді, коли король поздоровив усі три утворені пари. І тоді, коли у залі залунала музика. І тоді, коли перші пари почали танцювати. І тоді, коли Рауль замість того, щоб запросити наречену, наблизився до мене.

- Кароліно, я не знаю, чи вчинив правильно… Невже усе, що розповіла Ліліана, правда, і опівночі ви обміняєтеся з нею тілами?

Опівночі. За усіма подіями я навіть забула про час. Підняла очі на великий годинник, що висів над вхідними дверима, і з жахом зрозуміла, що вже без п’яти хвилин дванадцять!

А герцогиня Ахтонська попереджала, що рівно опівночі ми з Лілі маємо усамітнитись, бо перенос душ - не те, що слід робити на людях. А он і вона вже пробирається через натовп, роздратована та насуплена, тягнучи Ліліану за руку.

«Біжи! Біжи!» - беззвучно шепочуть її губи.

Я хапаю сестру за руку і зриваюсь на біг. О, мої нещасні ніжки! Ці кришталеві черевички, мабуть, вигадав якийсь кат!

Ліліана так само шкутильгає, перечіпається через поріг і падає. Мені доводиться підхопити її і тягнути далі, далі, до якоїсь порожньої кімнатки чи комірчини. Нарешті ми завалюємось до чиєїсь спальні. Не важливо. Головне, що зараз вона порожня.

- Лілі, знімай швидко черевички! - Я сіла прямо на підлогу, стягнула з себе ненависне взуття і поставила перед сестрою.

А із зали вже долітав бій годинника! Бом! Бом!

Ліліана простягнула мені один кришталевий черевичок:

- Я загубила другий!.. Мабуть, там, на порозі, коли впала!..

Німа сцена і гучне: бом! бом!

- Що робити? - скрикнула Попелюшка.

- Не знаю!.. Взувай! - підштовхнула до неї свої черевички.

Бом! Бом! Часу вже зовсім не залишилося!

Я схопила черевичок, що простягала мені сестра, і натягла на ногу, точніше на пальці, бо п’ята звисала. У Лілі - тридцять п’ятий, у мене - тридцять восьмий. Кинулась назад, підвертаючи ноги.

Бом! Бом!

Одна нога у шовковій панчосі, інша - у кришталевій колодці. Звісно, що не вдалось нормально рухатись… Впала… Душа моя вилетіла і метнулась до входу до зали, а тіло Кароліни залишилося лежати на підлозі у коридорі.

Бом! Бом!

Мене ніхто не бачив, але я бачила все. Як застигає у дверях принц із кришталевим черевичком у руках, як падає назад, закотивши очі. Як у жаху відхитуються гості. Як біжить до непритомного сина король… Та я, точніше - моя душа, була швидшою. Я підлетіла до коханого, прагнучи допомогти йому, і з розгону врізалась в його тіло. На мить в очах потемнішало, а коли розвиднілось, я побачила над собою обличчя Луїса Другого, він хапав мене за руки і причитав:

- Синку! Синку!..

Надійшло усвідомлення, що я опинилася у тілі принца! За що ж мені таке?!

Бом-м-м!!!

Залишився лише один удар годинника - і все!

І раптом світ завмер.