Глава 44. Усе владналося?

Леді Барбара крутилася біля дзеркала, розглядаючи себе з усіх боків. Очі в неї були ще червоними та підпухлими, але сип зник, і це радувало.

Я зайшла до кімнати першою і театрально голосно звернулась до неї:

- О, моя найкраща подруго! Ти вже всі очі проплакала за своїм коханим цесаревичем! Та радій! Я привела Зязю Неперевершеного до тебе, щоб ти розповіла йому про своє неземне кохання! Не бійся, люба, відкрий коханому усю глибину почуттів!

Сподіваюсь, колишня фаворитка принца не повна дурепа і підіграє мені?

Не дурепа. Один лише здивований погляд у мій бік - і Барбара вступила у гру.

- О, ні! Ні! Світло моїх очей! Я, мабуть осліпну від його дивної вроди! - Вона прикрила долонями обличчя, втім, не забуваючи піддивлятись у щілинку між пальцями. - Кароліно, нащо ти привела сюди цесаревича? Кохання і так розриває моє серце на криваві шматки, а тепер, коли бачила його так близько, я не зможу жити далі, якщо він одружиться на іншій! Та я просто вистрибну з вікна!

На обличчі Зязі відбивалася уся гама почуттів: ніяковість, пиха, жалість, захоплення. Він підійшов до дівчини, узяв за кисті і опустив її руки:

- Не треба так ставитись до власного життя, чарівна леді. І не треба соромитись своїх почуттів. Кохання - то вінець, який робить з простої людини короля чи королеву, бо мало кому випадає у житті така честь. Досить плакати, Барбаро! Краще приберися та приходь до бальної зали, де панують життя, веселощі та лунають приємна музика й дзвінкий сміх!

Я гадала, що цесаревич хоча б поцілує красуню, щоб втішити, та він завершив на досить неоднозначній ноті і рішуче вийшов із кімнати. Я поспішила слідом.

- І яка ж твоя думка, заморський принце?

- Барбара, безумовно, гідна леді. І дуже вродлива. Можливо, я й забрав би її дружиною на Рихтійські острови. Але я хочу впевнитись, що ти, Кароліно, говориш правду, а не просто намагаєшся уникнути небажаного заміжжя та не допустити війни. Зараз ми повернемось до зали. Якщо Рауль зробить пропозицію твоїй білявій сестрі, як ти мене запевнила, то я зроблю пропозицію його колишній фаворитці.  Якщо ж ні - війна неминуча і тебе я заберу на острови.

Я судомно видихнула. Тепер усе залежить від того, як Рауль із Себастьяном сприйняли фантастичну розповідь Ліліани. Чесно кажучи, я б і сама не повірила, коли б хтось розповів щось подібне.

Шкутильгаючи і ледь наздоганяючи цесаревича, бо у цих клятих кришталевих черевичках ходити взагалі неможливо, я заскочила до зали.

Зязя Рихт Неперевершений прослідував до короля і зупинився в парі кроків від нього. Луїс Другий дивився стривожено і запитально.

- Гадаю, я трохи поспішив із рішеннями, - склавши руки за спиною спокійно мовив цесаревич. - Поки що вважаємо, що нічого не було.

- І оголошення війни? - уточнив монарх.

- І оголошення війни. Поки що. Свої рішення я повідомлю пізніше.

- Наша гостинність не знає меж, - кивнув король. - Але наша здатність захищати рідний край - теж. Не забувайте про це, шановний.

- Не забуваю, - криво посміхнувся Зязя. - Та спочатку хочу насолодитися кордебалетом, що тут відбувається.

Може Луїс Другий і образився б, та не встиг. До зали повернулися Рауль, Себастьян і Ліліана.

Ясно, що усі очі були спрямовані на прибулих.

Чоловіки виглядали розгубленими. Рудий герцог раз за разом пальцями прочісував своє густе волосся, через що воно вже стирчало, мов голочки у їжака, а принц зблід, немов перетворився на привида. Погляди, кинуті на мене, говорили самі за себе. Обоє ошелешені почутим, але чи повірили? Чи згодились на нашу з Лілі пропозицію?

Я перевела запитальний погляд на сестру. Та виглядала змореною та змарнілою, але посміхнулась куточком губ і кивнула. Слід розцінювати це, як добрий знак?

Рауль, ніби поколивавшись, узяв за руку Ліліану і повів її до батька.

- Ваша Величносте! Маю оголосити прийняте мою рішення. Я збираюсь зробити пропозицію леді Ліліані де Пар-Кет.

І обоє вклонилися.

По залі пролетіло здивоване «ох».

Луїс Другий закляк. Кинув погляд на мене, потім на барона Жана та баронесу Антуанетту (вітчим якраз підхопив маман, яку почуте буквально звалило з ніг). Взагалі-то король, як він сам казав, вболівав за мене, але безпека країни над усе. Тому він сковтнув і кивнув:

- Дозволяю, сину. Це гідний вибір.

Рауль кинув на мене зацькований погляд (я схвально кивнула), опустився перед Попелюшкою на одне коліно:

- Леді Ліліано, прошу прийняти мою руку, серце і ось це, - з цими словами принц відкрив оксамитову коробочку, дістав з неї шикарну обручку і надів дівчині на палець.

Завжди блідаа сестра зашарілася і вимовила ледве чутно:

- Я згодна.

По залі пролетіло полегшене зітхання: війни не буде.

Але тут рудий герцог рішуче наблизився, ухопив мене за руку і повернувся до короля:

- Ваша Величносте! Прошу вашої милості - дозволу прохати руки леді Кароліни де Пар-Кет!