Глава 43. Друга підстава. 2.

Війна? От тільки війни нам не вистачало!

- Ні! - закричала я, порушуючи абсолютну тишу, що запанувала у залі. - Ніякої війни не буде! Я маю поговорити із Зязею Рихтом Неперевершеним! Наодинці! Ваша Величність, дозвольте! - обернулась до короля.

- Дозволяю, - махнув рукою монарх, шокований перспективою замість весілля готуватися до війни.

- Прошу, Ваша Високість, - підхопила я під лікоть цесаревича. - Повірте, мені є що вам сказати.

Я повела Неперевершеного папугу до виходу, усі безшумно розступалися, даючи нам дорогу. На півдорозі зупинилася і обернулась. Побачила, як рветься услід Рауль і батько ледве втримує його, щось шепочучи на вухо.

- До речі, Ліліано, поки я матиму приватну бесіду із шановним Зязею Неперевершеним, ти маєш поговорити із принцом Раулем та герцогом Себастьяном. Наодинці. Розкажи їм усе, що ми збиралися розповісти разом. Ваша Величносте, дозвольте. Це надто важливо.

Монарх згідно кивнув:

- Дозволяю.

Тепер усе залежить від перемовин. Моїх із Зязею. Ліліаниних із принцом та герцогом. Я повернулась і ми з цесаревичем вийшли із зали.

- Якщо назріває війна, я викраду тебе. І те, що на тобі збирався одружитись принц Рауль лише підніме тобі ціну. У наших краях це почесно - викрасти наречену суперника, - схилився до мого вушка цесаревич.

Он як?

- Ваша Високосте, - почала я м’яким голосом, крокуючи разом із цесаревичем порожнім коридором.

- Ми не викаємо одне одного, кицюню, - фамільярно полоскотав мені шийку нахаба.

- Хлопчику, ти волієш мати дружину, яка б тебе любила, чи яка б тебе убила? Якось вночі, після палкого сексу, задавила подушкою, заколола кинджалом чи банально підсипала отрути у келих вина? Від хатнього злодія не вбережешся.

- Що?! Ти про що, Кароліно? Ти збираєшся мене вбити?!

- Саме так, дорогий, - грайливо притулилася я до плеча цесаревича.

- Але чому?!

- Тому що я кохаю іншого.

- Принца Рауля!..

- Зовсім ні. Герцога Вітонського. Рауль просто так загравав до мене, а нареченою він зараз оголосить мою сестру Ліліану.

- Але чому так?

- Тому що особи королівської крові можуть одружуватись лише на тендітних білявих леді, це традиція. Бо темноволосі дівчата несуть у своїх жилах відьомську кров. А королям не годиться одружуватись на відьмах, від яких не знаєш, чого й чекати.

- Справді?

- Невже ти не знав цього, любий? Я гадала, що й майбутній імператор Рихтійських островів вибиратиме собі дружину із ніжних світловолосих квіточок, яких достатньо при дворі.

- І в кого ж закохана ти?

- Це не має значення. Але небажаного чоловіка я уб’ю. Обіцяю.

- Але ж тебе стратять!

- Може, стратять, а може й вдасться втекти. Тут вже як поталанить.

- Та я тебе відправлю на плаху, не чекаючи на замах!

- Так може краще тоді вибрати іншу дружину? Ласкаву, слухняну, закохану біляву красуню…

- Ти маєш на увазі свою сестру?

- О, ні. Я сказала «закохану». Є при дворі чарівна леді, яка не спить і не їсть, марить заморським принцом, мріє його пестити, задовольняти усі потреби, виконувати усі побажання, навіть ті, про які не скажеш уголос…

- То хто ж це така?

- Леді Барбара, білявка з довгим хвилястим волоссям і синіми, мов небо, очима. Вона, як і я, дочка шановного при дворі барона. До того моменту, як Барбара побачила заморського принца Зязю  Неперевершеного і покохала його у ту ж мить, вона була фавориткою принца Рауля.

 - О! Це правда?

- Запитай у кого завгодно.

Я помітила фігуру котрогось із слуг, що, побачивши нас, швидко пірнув до пересічного коридору.

- Гей, стій! А йди-но сюди!

Слуга, схиливши голосу, підійшов.

- А скажи-но, ким була леді Барбара де Грін до початку королівських балів.

Чоловічок боязко озирнувся:

- Казати правду?

- Звісно, а що ж ще?

- Усім відомо, що леді Барбара була фавориткою Його Високості.

- Добре, можеш іти, - я переможно поглянула на цесаревича. - Ця жінка покинула принца заради тебе. Інакше Рауль оголосив би нареченою саме її! Коли ти привезеш на свої острови Барбару, то сміливо можеш казати, що відбив її у майбутнього короля!

- Чекай. Можливо вона не така гарна, щоб я узяв її за дружину.

- Гадаєш, фаворитка принца може бути негарною? - здивовано запитала я. - Зараз ти побачиш її і сам впевнишся, що Барбара дуже вродлива леді.

- То ми йдемо до неї?

- Саме так! - Подумки я молилася, щоб дівчина використала цілющу мазь і мала пристойний вигляд, а не перелякала цесаревичі Зязю своїми прищами.