Глава 43. Друга підстава.

- Вони повернулися! - Ліліана мало не збила мене, налетівши у дверях.

Підхопивши спідниці ми кинулись на перший поверх, щоб перестріти Рауля та Себастьяна. Та куди там.

Принц та герцог заскочили до палацу задоволені, усміхнені. І з чого це стільки радості? Щось підозріло…

- Рауле, нам треба поговорити!

- Потім, все потім.

- Це надважливо!

- Найважливіше зараз обручення, усе останнє - потім! - З цими словами принц підхопив мене на руки і широкими кроками рушив у бік зали, де зібралися гості.

- Ні! Стій! Послухай мене! - Я колотила Рауля кулачками у груди, та він тримав міцно.

Позаду так само пручалася у руках Себастьяна Лілі. Та що з ними таке? А як же етикет?

Нас із сестрою поставили на підлогу лише перед самими дверима.

- Ми повинні поговорити наодинці!

Ага, так мене й послухали. Рауль пропихнув мене у двері, слідом з’явилася трохи розтріпана Ліліана, а вже за нею зайшли принц і герцог. Звісно, що усі погляди були напрямлені на нас. А ми так нічого і не розповіли нашим судженим! Що ж робити?

- Сину, де ти досі був? - Назустріч принцові прямував сам Луїс Другий. - Це твоє свято і ми усі вже зачекалися!..

- Вибирав обручку для нареченої! - Підморгнув батькові Рауль і демонстративно помахав оксамитовою коробочкою. - Сьогодні й оголосимо заручини!

Принц та король зійшлись посеред зали, декілька миттєвостей дивились один на одного мовчки, тоді на обличчі монарха розпливлась така ж широка посмішка, як і у сина.

- Що ж, дорогий мій, тоді не будемо затягувати. Оголоси, кого з присутніх чарівних леді ти готовий назвати своєю нареченою!

Рауль став поруч із батьком, повернувся обличчям до гостей і відкрив рота. І мені абсолютно нічим було його закрити. Голові шаленіли думки. Доведеться привселюдно відмовити коханому… А це ж така ганьба…

Та тут нас наздогнала друга підстава від долі. З одного боку вона зупинила принца, та з другого утворила інші проблеми.

- А можна спочатку про свій вибір оголошу я? - намалювався поруч із принцом цесаревич Зязя Неперевершений. - На правах почесного гостя! - І не чекаючи дозволу, швидко додав: - Я вибираю дружиною леді Кароліну де Пар-Кет!

Ось тут я відчула, що або готова гепнутись без свідомості, або врізати зарозумілому папузі під дихало, щоб спочатку питав згоди у дівчини, а потім вже оголошував дружиною.

- Ні! - схопив нащадка імперії Рихт за грудки Рауль. - Я викликаю тебе на дуель!

- Ні! - вигукнув король. - Яка дуель?! Ти - мій єдиний спадкоємець! Ти не маєш права померти, поки не завів хоча б кількох малих спиногризів, Рауле!

- Ні! - скептично скривився, відриваючи від себе руки принца Зязя. - Не збираюсь я з тобою битися. Я ж бо також один син у татка і майбутній імператор Рихтійських островів. Тому ніякої дуелі не буде. Буде війна!

Війна? От тільки війни нам не вистачало!

- Ні! - закричала я, порушуючи абсолютну тишу, що запанувала у залі. - Ніякої війни не буде! Я маю поговорити із Зязею Рихтом Неперевершеним! Наодинці! Ваша Величність, дозвольте! - обернулась до короля.

- Дозволяю, - махнув рукою монарх, шокований перспективою замість весілля готуватися до війни.

- Прошу, Ваша Високість, - підхопила я під лікоть цесаревича. - Повірте, мені є що вам сказати.

Я повела Неперевершеного папугу до виходу, усі безшумно розступалися, даючи нам дорогу. На півдорозі зупинилася і обернулась. Побачила, як рветься услід Рауль і батько ледве втримує його, щось шепочучи на вухо.

- До речі, Ліліано, поки я матиму приватну бесіду із шановним Зязею Неперевершеним, ти маєш поговорити із принцом Раулем та герцогом Себастьяном. Наодинці. Розкажи їм усе, що ми збиралися розповісти разом. Ваша Величносте, дозвольте. Це надто важливо.

Монарх згідно кивнув:

- Дозволяю.

Тепер усе залежить від перемовин. Моїх із Зязею. Ліліаниних із принцом та герцогом. Я повернулась і ми з цесаревичем вийшли із зали.

- Якщо назріває війна, я викраду тебе. І те, що на тобі збирався одружитись принц Рауль лише підніме тобі ціну. У наших краях це почесно - викрасти наречену суперника, - схилився до мого вушка цесаревич.

Он як?

- Ваша Високосте, - почала я м’яким голосом, крокуючи разом із цесаревичем порожнім коридором.

- Ми не викаємо одне одного, кицюню, - фамільярно полоскотав мені шийку нахаба.

- Хлопчику, ти волієш мати дружину, яка б тебе любила, чи яка б тебе убила? Якось вночі, після палкого сексу, задавила подушкою, заколола кинджалом чи банально підсипала отрути у келих вина? Від хатнього злодія не вбережешся.

- Що?! Ти про що, Кароліно? Ти збираєшся мене вбити?!

- Саме так, дорогий, - грайливо притулилася я до плеча цесаревича.

- Але чому?!

- Тому що я кохаю іншого.