Глава 42. Перша підстава.

Я ж відчувала, що плани наші підуть шкереберть!

Ні, з самого ранку ніщо неприємностей не віщувало. Ми з Ліліаною навідались до герцогині Ахтонської. Вона вручила нам пляшечку із еліксиром забуття і дві пари кришталевих черевичок, для мене і для сестри. Я ще в дитинстві, читаючи чи дивлячись казку про Попелюшку, замислювалась над запитанням: який дебіл виготовляє черевики з кришталю? Вони ж тверді і дико незручні! Як, взагалі, у таких можна ходити? Та от, довелось. Виявилось, що саме гірський кришталь здатен акумулювати чародійські сили і витягати з людину душу для переносу у інше тіло. Відьма завершила роботу над черевичками лише опівдні. Тепер я і Ліліана мали проходити в них рівно дванадцять годин, а опівночі обмінятися взуттям. А заодно і душами. Авантюра чистої води.

З Раулем та Себастьяном ми планували зустрітися до балу.

І ось перша підстава від долі. Ні одного, ні другого знайти не вдалось. Слуги донесли, що принц разом із герцогом рано вранці осідлали коней і від’їхали у невідомому напрямку. А що, як до самого початку балу вони так і не з’являться! Але ж ми повинні розповісти їм правду та розкрити плани по обміну тілами заздалегідь! На цьому балу, останньому, принц вже має оголосити ім’я обраниці. І, якщо він назве мене перед усіма, то щось змінити буде вже практично неможливо!

Принц має обрати Попелюшку!

Та що ми могли змінити? Залишалось лише готуватись до балу і очікувати.

На сьогодні не було заплановано ніяких прогулянок. Навіть у коридорах окрім слуг майже нікого не було видно. Усі зосереджено готувались до останнього балу. Навіть поговорювали, що не тільки принц назве обраницю, а й герцог, і шановний гість - цесаревич Зязя. Тож кожна поважаюча себе леді плекала надію і намагалась виглядати сьогодні не на сто, а на двісті процентів. Ми з Лілі не виключення. Сестри де Пар-Кет і так виділялися з натовпу, тож і тепер мають бути найкращими.

Сьогодні на мені була дивовижної краси сукня із золотистої парчі. Ніяких прикрас, лише тонке мереживо по рукавах та подолу. Таке ж мереживо обіймало моє волосся, яке було підколоте угорі, щоб ніщо не заважало комірцю у стилі «принцес». Сукня обтягувала мій стан у корсеті, через що талія здавалася зовсім тонкою, і розширювалась донизу, надаючи величі.

Ліліана із материної скрині видобула неймовірне плаття кольору місячного сяйва. Довгий шлейф доводилось носити перекинутим через руку, а чудовим доповненням стали виграні у мене серги та браслет. Оглянувши сестру, я принесла їй і обіцяне кольє:

- Бери. Однаково Попелюшка вийде заміж за принца, отже, можна сказати, що ти виграла.

- Хитрунко! Діамантовий гарнітур перейде до тебе, коли ти займеш моє тіло! - Ліліана намагалась посміхатися, та я бачила, яка вона напружена.

- Такою красунею стати непогано! - Завершивши макіяж, я розвернула сестру до дзеркала. - Ніжна чутлива лілея.

- А я стану яскравою трояндою у твоєму тілі. Завжди заздрила блискучій красі Кароліни.

Ми стояли поруч перед дзеркалом і вдивлялися у відображення. Я - немов ясне сонце, що осяває увесь світ своїм промінням. Ліліана - уособлення містичного таємничого місяця. Сонце і Місяць. Можливо, скоро буде навпаки. Я - Місяць, Лілі - Сонце.

- Дівчатка, виходимо! - почувся голос баронеси.

- Хіба Його Високість принц Рауль та герцог Себастьян вже повернулися?

- Ще ні, але це нічого не означає, бал розпочнеться вчасно. Після учорашніх подій ніхто вже не сумнівається у тому, кого назвуть принц та герцог своїми обраницями.

Маман виглядала страшезно задоволеною, що й зрозуміло. Спадкоємець трону, не шкодуючи життя, стрибнув у прірву, щоб врятувати її донечку. Ясно, що ним рухали серйозні почуття. Леді Антуанетта не сумнівається, що сьогодні принц назве нареченою її любу Кароліночку.

Та баронеса буде дуже розчарована, бо вищі сили мають зовсім інші плани. А у нас із Ліліаною ще інші плани. Тільки щоб здійснити їх, ми маємо перехопити Рауля та Себастьяна до того, як вони з’являться на балу.

Людей було повно, значно більше, ніж попередні рази. Мабуть, кожному, у кого був допуск до королівського палацу, хотілося особисто почути, кого ж вибере у дружини Його Високість. Цього разу ми з Лілі не розлучалися, так і йшли залою, тримаючись за руки. Нас супроводжували зацікавлені, приязні або, навпаки, відверто злі погляди. Що ж, кожному милим ніколи не будеш. Більшість молодих леді будували плани щодо шлюбу з принцом.

Ми з сестрою продефілювали туди-суди, а потім тихенько вислизнули із зали.

- Де ж Себастьян із Раулем? - схвильовано видихнула Ліліана. - Не можу зрозуміти, куди вони поділися?

- Може, вирішили нікого не називати судженими і на балі просто не з’являться? - висунула припущення я.

- Ні! Такого не може бути!

Ми вийшли на балкон, звідки чудово було видно ворота.

- Лілі, я хочу провідати Барбару. А ти спостерігай. Якщо наші загублені суджені з’являться - негайно гукай.

- Нащо тобі та Барбара? - здивувалась сестра. - Хочеш подратувати, що ми залишились живі-здорові?

- Хочу поглянути їй у очі.

Лілі здвигнула плечима:

- То навідай, хоч я й не бачу у цьому резону.