Глава 41. Фея-відьма.

На сьогоднішній бал ми з Ліліаною не потрапили. Коли постраждалих доставили до королівського палацу, нас оглянув Архопус, так би мовити,  сімейний лікар, і дав рекомендації побути у ліжку принаймні до завтра. Ми залишились у спальні сестри, розташуватись на ліжку валетом, вмостили під спини подушки, щоб було зручно бачити одна одну і провели увесь день та вечір розмовляючи, згадуючи різноманітні події з минулого життя, жартуючи, хихикаючи та поїдаючи смаколики, які нам приносила служниця з кухні. Матінка зазирала не раз, умовляла мене піти до своєї кімнати, навіть погрожувала, та це нічого не змінило. Ми з Лілі були мов дві давні подруги, які не бачились кілька років, а тепер зустрілись і не можуть наговоритися. Не чіпали ми лише теми моєї, чи то вже нашої сумісної, місії та шляхів її виконання.

Герцогиня зараз на балу, тож поговорити з нею однаково немає можливості, то чому б не розслабитись і не відпочити?

Матінка заспокоїлась лише коли дізналась, що на бал не з’явились ні Рауль, ні Себастьян, їм теж лікар порадив після пережитого відпочити і відновитися. Баронеса з бароном відмітились на балу і повернулись до власних покоїв відсипатися перед останнім, вирішальним, днем. На балу, як розповідала Мегі, сьогодні царював Зязя Рихт Неперевершений. Я час від часу посилала служницю, щоб дізнатися новини. Таким чином цілком непомітно дізналась, що більшість гостей старшого покоління, а серед них і герцогиня Ахтонська, вже залишили бал. Після цього я звеліла Мегі йти спати, а ми із Ліліаною встали і вирушили до покоїв, які займала леді Жаннет.

Добре, що двері не були зачинені. Зазвичай, гості у королівському палаці взагалі не замикались, у гостьових покоях навіть замків не було, бо це виглядало б висловленням неповаги до монарха, висловленням недовіри. В королівському палаці ж панує абсолютна безпека. Завдяки цьому ми з сестрою мали змогу тихенько прокрастися до спальні герцогині. Вона ще не спала. Лежала у шикарному ліжкові, заховавши волосся під мереживний чепець і читала книжку. Нас вона почула одразу. Скинулась, округлила на мить очі, і одразу ж гнівно примружилась.

- Кароліна! Знову ти? І не одна? Ти ж обіцяла, що нікому про мене не розкажеш, якщо я допоможу тобі! Тепер я вимушена перетворити вас обох у жаб!

Не знаю, чи й справді відьмі доступні такі чари, чи вона просто намагалась нас залякати, та я тільки відмахнулась:

- О, леді Жаннет, не слід на мене наговорювати! Нікому я про вас не розповідала. Точніше, сказала сестричці, що при дворі можна зустріти справжню відьму, але ж не називала вашого імені!

- Але ти привела її сюди!

- Та хто її приводив? Не я - то точно. Вона сама за мною ув’язалася. Отже, я не винна. Я вашу таємницю оберігала і покарання не заробила!

- Хитрість на язиці, як у лисиці! - Герцогиня хоч і робила вигляд, що гнівається, але насправді виглядала зацікавленою і навіть задоволеною. - Добре, розповідай, чого прийшли. Перетворити на жаб я вас встигну у будь-який момент.

- Правильна позиція, - підтримала я відьму. - Справа в тім, що нам із сестрою потрібна допомога. І звернутись більш не маємо до кого, окрім вас, леді Жаннет.

Герцогиня посовалась, вмостилась зручніше, спираючись на спинку ліжка, відклала книжку і змахнула рукою:

- Слухаю.