Глава 40. Плани та прогнози.

- Це неймовірно! - хрипко мовила я.

- Це реальність, - відповіла сестра.

- Але вищі сили нічого не розповідали про тебе! Навпроти, вони не могли зрозуміти, чому Попелюшка не поводить себе, як годиться!  Схоже, що переміщення твоєї душі якимось чином минуло повз їхню увагу.

- Завжди зустрічаються якість баги, проколи, помилки, - із виразом всезнайки кивнула Ліліана.

- Навіть не уявляю, як ти справилась! Ти ж ще зовсім дитиною була!

- Звикнути до середньовіччя після світу смартфонів, ноутбуків, інтернету було дуже важко. До того ж я дуже сумую за батьками і Жасмин. А тут ще й мачуха з’явилась до повного щастя. І ти, тобто, Кароліна.

- Ти надзвичайно сильна, Лілі! Я тобою пишаюся! Все ж я під час переносу вже була дорослою, та й погодилась свідомо.

- Розумію, що й тобі не просто пристосуватись до нового образу життя, що й тебе мучить туга за рідним світом, за рідними людьми. В тебе ж хтось залишився… там?

Я тяжко зітхнула:

- Батьки, два брати… Не будемо зараз про це, бо ще й розревусь, хоч вже й не маленька дівчинка.

- Скільки тобі років… насправді?

- Якраз закінчила вуз, влаштувалася на роботу, отримала першу зарплатню і пішла її витрачати до торгового центру. А на виході, вже обвішана пакетами з обновками, потрапила під автівку.

- Обновок шкода, - завважила Ліліана.

Я не втрималась і засміялася:

- О, якби це була найбільша втрата!

Сестра теж почала сміятися, тільки неголосно, щоб нас не було чути знадвору. Та раптово змовкла.

- Тепер маємо подумати про головне.

- Про що?

- Про твою місію. Про порятунок майбутнього.

- Я неймовірно рада, Лілі, що ти виявилась потраплянкою і все розумієш. Зі справжньою Ліліаною навряд чи вдалось би домовитись. Ми повинні врятувати майбутнє, - полегшенням та наснагою вимовила я.

- Але перш за все ми повинні врятувати кохання!

Це було неочікувано, я вже вирішила, що усі проблеми позаду, що Лілі розуміє, як важливо вчинити так, як сказали вищі сили. Та я не врахувала, що їй було лише десять років, коли вона перенеслась до чужого тіла. І хоч зараз їй сімнадцять, в душі вона залишається все тією ж десятирічною дівчинкою.

- Ти мене не зрозуміла, сестро? Я вже поступилась своїми почуттями і тобі доведеться поступитися коханням, інакше світу, у якому ми народилися, не існуватиме…

- Ні, Кароліно… До речі, як твоє справжнє ім’я?

- Оля.

- Так от, Олю, це ти не зрозуміла. Хоч доросла і повинна міркувати тверезо. Немає у Всесвіті більшого дару, ніж кохання. Це мов перлинка, яка зародилася у раковині молюску при тому, що інші тисячі інших не пізнали і ніколи не пізнають такого щастя. Так, це і боляче, і солодко. Ми отримали цей неймовірний дар. Я кохаю Себастьяна, а він - мене. Сьогоднішній вчинок - підтвердження того, що його почуття справжні. Те саме у тебе з Раулем. Хто ми такі, щоб вбивати кохання? Щоб відмовлятися від неймовірного щастя бути поруч з коханою людиною? Навпроти, ми повинні усі сили докласти, щоб зберегти ці почуття, пронести крізь життя, передати майбутньому…

- Майбутнього не буде! Як же ти не розумієш? Ми повинні піти на жертви заради усього людства! Моя місія відтепер і твоя, Лілі!

Попелюшка посміхнулась своєю чарівною посмішкою і покачала головою:

- Ні.