Глава 40. Плани та прогнози.

- Це неймовірно! - хрипко мовила я.

- Це реальність, - відповіла сестра.

- Але вищі сили нічого не розповідали про тебе! Навпроти, вони не могли зрозуміти, чому Попелюшка не поводить себе, як годиться!  Схоже, що переміщення твоєї душі якимось чином минуло повз їхню увагу.

- Завжди зустрічаються якість баги, проколи, помилки, - із виразом всезнайки кивнула Ліліана.

- Навіть не уявляю, як ти справилась! Ти ж ще зовсім дитиною була!

- Звикнути до середньовіччя після світу смартфонів, ноутбуків, інтернету було дуже важко. До того ж я дуже сумую за батьками і Жасмин. А тут ще й мачуха з’явилась до повного щастя. І ти, тобто, Кароліна.

- Ти надзвичайно сильна, Лілі! Я тобою пишаюся! Все ж я під час переносу вже була дорослою, та й погодилась свідомо.

- Розумію, що й тобі не просто пристосуватись до нового образу життя, що й тебе мучить туга за рідним світом, за рідними людьми. В тебе ж хтось залишився… там?

Я тяжко зітхнула:

- Батьки, два брати… Не будемо зараз про це, бо ще й розревусь, хоч вже й не маленька дівчинка.

- Скільки тобі років… насправді?

- Якраз закінчила вуз, влаштувалася на роботу, отримала першу зарплатню і пішла її витрачати до торгового центру. А на виході, вже обвішана пакетами з обновками, потрапила під автівку.

- Обновок шкода, - завважила Ліліана.

Я не втрималась і засміялася:

- О, якби це була найбільша втрата!

Сестра теж почала сміятися, тільки неголосно, щоб нас не було чути знадвору. Та раптово змовкла.

- Тепер маємо подумати про головне.

- Про що?

- Про твою місію. Про порятунок майбутнього.

- Я неймовірно рада, Лілі, що ти виявилась потраплянкою і все розумієш. Зі справжньою Ліліаною навряд чи вдалось би домовитись. Ми повинні врятувати майбутнє, - полегшенням та наснагою вимовила я.

- Але перш за все ми повинні врятувати кохання!

Це було неочікувано, я вже вирішила, що усі проблеми позаду, що Лілі розуміє, як важливо вчинити так, як сказали вищі сили. Та я не врахувала, що їй було лише десять років, коли вона перенеслась до чужого тіла. І хоч зараз їй сімнадцять, в душі вона залишається все тією ж десятирічною дівчинкою.

- Ти мене не зрозуміла, сестро? Я вже поступилась своїми почуттями і тобі доведеться поступитися коханням, інакше світу, у якому ми народилися, не існуватиме…

- Ні, Кароліно… До речі, як твоє справжнє ім’я?

- Оля.

- Так от, Олю, це ти не зрозуміла. Хоч доросла і повинна міркувати тверезо. Немає у Всесвіті більшого дару, ніж кохання. Це мов перлинка, яка зародилася у раковині молюску при тому, що інші тисячі інших не пізнали і ніколи не пізнають такого щастя. Так, це і боляче, і солодко. Ми отримали цей неймовірний дар. Я кохаю Себастьяна, а він - мене. Сьогоднішній вчинок - підтвердження того, що його почуття справжні. Те саме у тебе з Раулем. Хто ми такі, щоб вбивати кохання? Щоб відмовлятися від неймовірного щастя бути поруч з коханою людиною? Навпроти, ми повинні усі сили докласти, щоб зберегти ці почуття, пронести крізь життя, передати майбутньому…

- Майбутнього не буде! Як же ти не розумієш? Ми повинні піти на жертви заради усього людства! Моя місія відтепер і твоя, Лілі!

Попелюшка посміхнулась своєю чарівною посмішкою і покачала головою:

- Ні.

- Та як же ти можеш так говорити?! Про себе ми маємо забути! Ми повинні врятувати майбутнє!

- Має бути вихід.

- Ні, варіантів немає. Ти повинна стати щасливою дружиною принца, а я - покараним злом.

- Ти навіть не намагалась пошукати варіанти, Олечко.

- Гадаєш, мені це до вподоби? Але нічого не змінити!

- Олю, тепер нас двоє. Ми щось вигадаємо. Треба вчинити так, щоб і майбутнє не змінити, і кохання зберегти.

- Це неможливо.

- Неможливе - це те, спосіб досягнення чого не є очевидним.

- Гадаєш, що мені легко відмовитись від можливості бути щасливою?

Я в розпачі ухопилась за голову, а Попелюшка продовжила:

- Пожертвувати коханням, пожертвувати власним щастям - це так героїчно. І так глупо. Слід знайти обхідний шлях. Якщо й пожертвували, то не тим, що так значуще. Чимось іншим. Досі я навіть не здогадувалась, що Ліліана, до тіла якої я потрапила - перша Попелюшка. Тепер можу подивитись на ситуацію з іншого боку. Згадай казку. А де ж кришталеві черевички? Де хрещена-фея? Вона б мала нам допомогти.

- У тебе є хрещена?

- Повір, далеко не фея. Але хтось став праобразом казкової чарівниці? У казок завжди чимало варіацій, та основні моменти незмінні! У казці про Попелюшку - це фея і черевичок. Хай це буде не фея, але той, хто стане на поміч. Якщо ми не справляємось самі, то маємо пошукати допомогу на стороні.

У голові моїй зародилася крамольна думка, викликана роздумами Ліліани. От недарма говорять, що одна голова - добре, а дві - краще.