Глава 37. Порятунок. 2.

А ще мене страхало те, що Ліліану врятував Себастьян, а мене - Рауль. Ні, звісно, це просто чудово. Без них ми б зараз, холодні та бездиханні, перевіряли, чи й справді Око Диявола не має дна. Та чому не навпаки? Розумію, що цей благородний вчинок, коли два найвпливовіші у королівстві людини (після короля, звісно) ризикували власними життями, щоб врятувати наші, має під собою підґрунтя. Тільки справжнє кохання могло підштовхнути їх на таке. Це повністю реабілітує рудого герцога, якого я досі вважала ловеласом і не вірила, що почуття до Ліліани у нього настільки серйозні. Все добре, але як після такого я зможу повернути Попелюшку до принца? Дії часом говорять незмірно більше, ніж слова. Слід визнати, що після нашого порятунку, я не зумію розлучити герцога і Лілі. Це не те що не в моїх силах. Це не під силу усьому Всесвіту. Тільки сама Попелюшка може сказати «ні», але вона не скаже, бо тепер в її очах Себастьян - справжній герой.

І ще одне… Як я після того, що трапилось, можу відмовити Раулю?

Доктор закінчив свою роботу і вкрив нас із сестрою важкими хутрами.

- Відпочивайте, леді Ліліано. Відпочивайте, леді Кароліно. Все страшне залишилось позаду. Зараз вам добре було б заснути.

Доктор вийшов, натомість заскочили принц і герцог.

- Одна хвилина! - Крикнув навздогін суворо ескулап. - Вам теж необхідно зняти мокрий одяг і розтерти тіло, якщо не хочете застудитися!

Себастьян присів прямо на підлогу коло ліжка з боку Ліліани, Рауль так само примостився коло мене. Зиркнули одне на одного. Звісно, кожному зараз хотілося б побути з коханою наодинці, та який вибір?

Рудий обхопив бліду руку сестри і підніс до губ.

- Лілі… Моє серце розірвалося б на дві половинки, коли б не вдалось тебе врятувати…

- Себастьяне! Я не знаю, як висловити мою подяку за порятунок, мої почуття!..

- Кароліно! - Рауль схилився і торкнувся моєї долоні чолом. - Як же ти мене налякала! Я ніколи не бачив такої сильної духом, відчайдушної, люблячої життя дівчини! Коли б ти не тягнула сестру догори, нам із герцогом не вдалось б пірнути так глибоко, щоб врятувати вас!

- О! - коротко мовила я, потім подумала і додала: - А коли б не ви з Себастьяном, то нам би так і не довелось знов побачити сонечко. Рахували б зараз рибок на дні. Дякую.

- То ви дісталися дна? - зацікавився принц.

- Ні. Можливо, озеро, й справді, бездонне. Та більш я не збираюсь перевіряти.

- Ми знайдемо винних! - озвався рудий. - Усім зрозуміло, що це - справа рук недоброзичливців. Але кого намагалися вбити? Швидше за все - спадкоємця престолу…

- Коли б хотіли вбити принца, то й міст рухнув би під принцом, - сердито перебила я, бо чоловіки бувають такі… недалекоглядні. - Краще подумай, кому заважали сестри Пар-Кет. Шукай, як то кажуть, жінку!

- Ми обов’язково знайдемо і покараємо зловмисників, - пообіцяв Рауль.

- Добре, - зітхнула я, не надто вірячи в королівське розслідування. - А тепер, прошу, залиште нас із сестрою. Доктор сказав, що нам краще зараз поспати. Та й вам слід подбати про себе, щоб не скопититись через застуду.

Принц із герцогом перезирнулися і знехотя залишили кімнату. Я залишилась наодинці з Попелюшкою. Якщо чесно, мені й справді неймовірно кортіло вкритися хутром із головою і поринути у солодкі обійми цілющого сну. Але я маю рятувати свою місію! Хоч це і крає моє серце…