Глава 36. Верхи, так верхи. 2.

Наша кавалькада виїхала за місто і коні підіймалися вузькою стежиною гірським серпантином. Види відкривались просто неймовірні, і я майже не слухала, що там бубонить рахтійський принц. Казковий світ заливало яскраве сонячне проміння, але скелі прикривали нас від спеки довгими тінями, бо було ще досить рано.

Здалеку долинав голос учорашнього гіда-глашатая:

- По праву руку тягнеться урочище Гоблінів. Так, у давні часи цей неприборканий народ проживав тут, часом нападав на наше королівство, часом торгував із нами. Он, вдалині, можете побачити величний гірський шпиль. Його зазвичай називають Замком Гоблінів, але насправді гобліни замків не будували, а жили в низьких кам’яних спорудах, складених з масивних брил, а той шпиль - витівки матінки-природи. Залишки гоблінського поселення ми зможемо побачити через пару хвилин…

Грандіозні краєвиди! Ми вже забралися на таку висоту, що навіть трохи страшнувато, але коні рухаються впевнено, стежина видається надійною, тож турбуватись нема причини.

- А зараз ми виїдемо до найбільш цікавої місцини! - із захопленням скандував гід. - Найвища точка Хребта Дракона, до якої можна дістатися верхи! Саме тут перед вашими очима постане величний водоспад, який називають Дорогою до Потойбіччя! Тринадцять міцних струменів зриваються з висоти і падають у незбагненну глибину гірського озера Око Диявола. Побачите ви й саме легендарне Око. Кажуть, що озеро не має дна. До того ж  вода у ньому навіть у найбільшу спеку залишається крижаною, тож перевіряти, чи є все ж таки дно, чи немає, ніхто не зважиться. І все, що впаде у мертві крижані води, залишиться там назавжди. Ви зможете сповна насолодитися видовищем, знаходячись на містку, що з’єднує Скелю Відчаю зі Скелею Долі і тягнеться перед самим водоспадом. До ваших облич навіть долетять холодні бризки…

Попереду і справді відкрився зору величний водоспад, що ніс свої води у безодню. Око Диявола виблискувало далеко внизу, вкрите туманною димкою, утвореною падаючими в озеро струменями. Перші вершники вже рушили мостом.

- Ми перейдемо через міст до майданчика на Скелі Долі і вже звідти спустимось до підніжжя гори іншою стежкою. Це дозволить розглянути водоспад Дорога до Потойбіччя у всій красі з різних боків!..

Коли ми дісталися мосту, останні вершники вже були на тому боці. Зязя Неперевершений люб’язно показав рукою, що пропускає нас. Ліліана вирушила першою, я за нею, задираючи голову і милуючись фантастичним видовищем. Краєм ока ще побачила, як кінь цесаревича ступив слідом, та враз відскочив злякано назад, бо край мосту посунувся під його ногою.

Все відбулося так швидко, що нічого вдіяти було неможливо. Яка ж я дурепа, що вважала, коли немає з нами Барбари, то нічого й остерігатися! Звісно, що вона вирішила нам нашкодити не власноруч, а руками найманців. Що могло бути простішим, як підпиляти опори мосту, а в потрібну хвилину підштовхнути так, щоб ми з Ліліаною полетіли у крижані води Ока Диявола?