Глава 35. Катастрофа.

Ох і складно бути леді на королівському балу. Доводиться застосовувати усі свої дипломатичні здібності, а це дуже виморює. Потанцювавши ще пару танців з невідомими мені кавалерами, я знайшла сестру і вмовила залишити бал. Не хочу, щоб знов почав чіплятись до неї іноземний Зязя, прийшов з’ясовувати стосунки принц чи якусь капость вигадала ревнива Барбара. Тим паче, що був натяк щодо завтрашнього ранку, мов, очікує на гостей нова весела забава. Знаю я ті королівські забави…

Звечора ми з сестрою трохи пошушукались про своє, дівоче. А потім спокійно заснули і спали до самого ранку.

А вранці будити мене з’явилась маман.

- Катастрофа! - звучав на всю кімнату її гучний голос.

- Революція, виверження вулкану, девальвація, потоп чи помер король? - уточнила я.

- Тьфу, тьфу, тьфу! Не мели дурниць, Кароліно!

- А що ж тоді за катастрофа? - Я тільки-но продерла очі і  вирішувати проблеми вселенського характеру не було ніякого бажання.

- Знов той дурнуватий заморський принц! Тепер він вигадав прогулянку до Рапійських гір верхи на конях!

- І що? - спросоння пробурмотіла. - Я не вмію їздити верхи?

- Чудово вмієш! Та річ у тім, що ми не взяли із собою амазонки!

Порившись у голові, я згадала, що амазонки - то не лише войовничі жіночі племена, а ще й спеціальний одяг, який використовували в давнину жінки для того, щоб кататися на конях.

- Хто ж думав? - сплескувала у розпачі широкими долонями баронеса. - Хто ж думав, що знадобляться амазонки? Ми ж їхали на бали!

- Матінко, не треба так нервувати.

- До виїзду - дві години! Ти сама розумієш, що ми не встигнемо послати гінця додому за потрібним одягом!

- Можна купити, врешті решт.

- Ти уявляєш, що усі леді вже чкурнули столицею у пошуку амазонок! Тепер нічого пристойного не знайти! Та й взагалі, справжній одяг треба шити по мірках, на конкретну людину, а не купувати аби що! А якщо ти не поїдеш, є велика вірогідність, що якась стерва підлізе до принца і звабить його! Ще й знов без нагляду дорослих! Та ще й на природі!

- Матінко, заспокойтесь, зараз я одягнуся, візьму Ліліану і поїду шукати амазонки. Столиця велика - щось та й знайдеться.

- Може, Лілі не варто брати? - задумливо мовила леді Антуанетта.

- І як ви це поясните баронові? Тим, що вона не вміє їздити на конячці?

- Та ні, навпроти, барон з дитинства навчав дочку триматись у сідлі, тож вона вправна вершниця. Добре, хай їде. Просто намагатимешся весь час бути поруч із принцом і не підпускати ні сестру, ні когось іншого. Зараз я вдягну шляпку - і поїдемо.

- Ні, матінко! Поїдемо ми із Лілі. А ви за цей час приготуйте усе, що потрібне нам буде у дорозі.

Знехотя маман погодилась. Сунула мені до рук кошіль із золотими. Я узяла його, подякувала. Жалібно зирнула на стіл, де очікував сніданок, прихопила кілька шматочків хліба і поспішила до сестри.

- Сонько, ану вставай! Їдемо сьогодні на прогулянку верхи!

- Ой, а в мене амазонки немає! - скрикнула Лілі, яка, схоже, вже й не спала.

- Одягай поки що-небуть, поїдемо скуплятись. Баронеса дала гроші.

- Що? Справді?! - верескнула сестра і кинулась мене обіймати.

- Немає часу, Лілі. Збирайся швидше, зустрінемось коло карети!