Глава 33. «Це правда?» - 2 Продовження.

Продовжити нашу з герцогом Вітонським розмову я не мала змоги, бо музика скінчилася і він провів мене до вікна. Я озирнулась. Де ж Ліліана? Треба негайно її знайти і налаштувати проти герцога. А, онде вона! Я кинулась до сестри, ухопила її за руку і навіть не почала розпитувати про принца. Зараз важливіше інше.

- Уявляєш, - почала розповідати, важко дихаючи. - Ні, ти навіть не уявляєш, що зараз було! Герцог Вітонський набрався нахабства і після нашої учорашньої розмови запросив мене до танцю. А я, дурепа, погодилась! Мало того, він знов запропонував мені вийти за нього заміж! Ти уявляєш? Навіть намагався натягнути на пальця обручку, щоб не було шляхів для відступу!

Ліліана так зблідла, що я затурбувалася, щоб вона хоч не втратила свідомість.

- Не може бути!

- Ще й як може! У нього в кишені коробочка, обтягнута бузковим атласом, в якій золота обручка, родова.

- А ти ж що?

- Звісно, відмовилась! Я ж не якась малолітня дурепа, яка клює на усе, що блищить. Такого підступного, егоїстичного, безцеремонного, розбещеного лицеміра не хочу й бачити, не те щоб планувати разом з ним своє життя! Тим паче, ти знаєш, до мене залицяється зараз чоловік благородний, вельмишановний та при владі, - підморгнула я, натякаючи на короля. - Тебе теж очікує блискуча партія. Як там у вас із принцом?

- Начебто все добре, - нерадісно зітхнула сестра. - Рауль, справді, шляхетний і вихований. І дуже приязний.

- Про що ви говорили? - поцікавилась я.

- Ні про що, - відвела очі Ліліана. - Ми просто танцювали. Він виглядав таким задумливим…

Хм, зрозуміло. Принцові не сподобалось, що я пішла танцювати із Зязею Неперевершеним. Втім, те, що він не розмовляв із Попелюшкою, може, й на краще. Хто знає, чого б він міг наговорити.

- Те, що Рауль мовчав - добрий знак, - твердо мовила я, киваючи. - Це означає, що він має серйозні почуття і ніяковіє, не наважується їх висловити. Це дуже добрий знак…

На цьому наша бесіда раптово завершилась, бо з’явилася баронеса Антуанетта і рішуче відвела мене вбік.

- Це правда?

- Про що ви, матінко?

- Про те, про що шепочуться на кожному кутку! Про тебе і про короля!

- Звісно, ні!

- Звідки ж тоді пішли чутки?

- Матінко, ви чудово знаєте, як народжуються плітки. Учора Його Величність підійшов до мене, щоб запитати про наші з Раулем відносини, і висловив думку, що я якнайбільш підходжу на роль його невістки.

Хоч зараз не довелось брехати.

- Правда? - засяяла баронеса.

- Якщо не вірите, запитайте в короля, - втомлено відповіла я.

- Вірю-вірю, донечко! Це чудова новина!

- А що там із Барбарою? - Поцікавилась, не хочеться ще й про неї думати, а певна, що колишня фаворитка принца вставлятиме нам палки у колеса.

- Барон поділився із королем нашими проблемами. Луїс Другий кивав і погоджувався, але сказав, що не може просто так відправити до монастиря чи у заслання дівчину з дворянського роду, який ще й чимось відмітився у минулому. Прямих доказів, що вона задумувала вбивство, немає. А те, що дві юні леді трохи потягали одна одну за коси - не привід.

- Так я й думала, - зітхнула я.

Доведеться пильнувати.

- Може, спробувати чари? - із сумнівом покосилась на мене маман.

- Спробуйте, хоч особливої надії, що вона зупиниться, немає, - здвигнула я плечима.

І раптом у голову завітала слушна думка.

- От би видати ту Барбару заміж!.. - вимовили ми хором із баронесою.

- А це цікава думка! - знов вигукнули разом.

Далі баронеса говорила вже сама:

- А про короля навіть не думай. За ним і герцогиня Ахтонська давно вже зітхає, та показати свої почуття не наважується. Колись він дав зарок, що не не візьме більш за дружину жодної жінки…