Глава 32. «Це правда?»

 День третій. І знову бал! Коли б не приїхав отой цесаревич з островів, сьогоднішній бал мав би бути заключним. Принц зробив би остаточний вибір, оголосив, хто стає його нареченою. Я б вже якось відвернула увагу Рауля від себе, він би зупинив вибір на Ліліані, бо на жодну іншу леді, окрім дочок барона Пар-Кет особливої уваги досі не звертав. І мені принаймні вже не довелось би брехати. Тепер мушу продовжити гру.

Гості стікалися до танцювальної зали повноводними ручаями. Ми з сестрою зайшли, міцно тримаючись за руки. Хм, як воно трапилось, що зі злої сестри я якось непомітна стала справжньою подругою та захисницею Попелюшки? Тільки, на жаль, не щирою, бо маю позбавити її справжнього кохання. І це боляче.

Гості на нас поглядали якось дивно і шушукалися. Невже так швидко розповзлась чутка, що я поклала око на самого короля? Обвела очима залу і побачила принца Рауля, як і завжди, в оточенні зграйки юних леді, які не втрачали надію його захомутати. Він теж помітив мене і рушив, залишивши у розпачі метеликів пастельних кольорів. Я сьогодні знов виділялась із загальної маси претенденток, бо була одягнута в шикарне синє плаття, що кольором нагадувало мінливе море. Глибоке декольте притягувало чоловічі погляди, а коротке хутро по його краю додавало грайливого вигляду. Занадто сміливо для незаміжньої леді, та баронеса робила все, аби виділити мене з натовпу. Моє волосся, на відміну від складних зачісок інших претенденток, сьогодні вільно спадало на спину м’якими хвилями. Додати вмілий макіяж, який я накладала сама, не довіряючи місцевій моді, та витончені прикраси з білого золота - і ось перед вами чарівна леді, від якої очей не відвести.

Із посмішкою Джоконди я спостерігала, як наближається Рауль, і міркувала, як краще замість себе підставити Попелюшку, та доля все вирішила за мене. Коли принцові залишалося два кроки, переді мною намалювався Зязя Рихт Неперевершений в усій своїй красі, тобто розфуфирений, одягнутий у строкатий багатошаровий одяг. Хіба що його яскравий костюм міг затьмарити мою красу. Цесаревич посміхався на всі тридцять два рівненьких білих зуба і протягував до мене руки:

- Дорога Кароліно! Ви не забули, що обіцяли мені перший танок? - сказано було так, що почули навіть музики на гальорці.

- Звісно, не забула, Ваша Високосте, - відповіла я також з милою посмішкою, подаючи імператорському нащадку руку.

Краєм ока прослідкувала за принцом. Обличчя його витягнулось і потемнішало, такого він не очікував, щоб у власному палаці хтось з-під носа уводив дівчину. Та цей «хтось» не просто вельможа, а спадкоємець не надто дружньої країни, з якою слід встановлювати контакти, тож Рауль був вимушений проковтнути образу і запросити до танцю Ліліану, яка стояла поруч зі мною. Зробив вигляд, що так усе й планувалося.

Все, як я і хотіла!

Цесаревич відвів мене до центру зали, і ми почали танцювати. На диво, вже звична посмішка з обличчя іноземного гостя зникла:

- Це правда? - запитав він з усією серйозністю, пильно вдивляючись в очі.

- Що саме? - зробила вигляд, що не розумію.

- Те, про що зараз не пліткує хіба що старий пес коло кухні.

- Я не слухаю плітки, Ваша Високосте, і вам не раджу.

- Я хочу почути відповідь, Кароліно, з твоїх вуст. Це правда, що між тобою і королем щось є?