Глава 31. Сплюндрувати життя. Продовження.

Не знаю, яким дивом, та я встигла підскочити й ухопити Ліліану за руку. Злякана, вона вчепилася в мене, як кліщ. Я поводила очима туди-сюди. Більш ніж впевнена, що то справа рук Барбари. Але серед натовпу галасливих леді, що прагнули замовити для себе бажання, кинувши до криниці монетку, я її не побачила, що й не дивно. Начебто майнуло біляве волосся, та за руку не спіймала. Отже, прямих доказів на спробу вбивства не маю.

- Ой, я така необережна!.. - хлюпала носом сестриця.

Ділитися своїми здогадками щодо Барбари я не стала. Просто слід посилити пильність. Але баронесі, повернувшись із прогулянки, наскаржилась.

- Матінко, ви займаєтесь бозна чим, коли намагаєтесь прибрати з мого шляху Ліліану. Краще б звернули увагу на леді Барбару, яка сьогодні мало не скинула… еее… мене до колодязя через свої ревнощі.

Леді Антуанетта зблідла.

- Невже вона зважилась?

- Ревнощі сліплять очі. На жаль, у мене немає ні свідків, ні доказів.

- Треба попрохати Жана, щоб поговорив з королем, у них добрі стосунки. Тільки краще було б сказати, що Барбара напала на його дочку.

- Вона й нападала, - підхопила я. - В оранжереї. Я вмовлю Ліліану, щоб сказала батькові, що Барбара штовхнула її у криницю. Після того, як вона відтягала сестру за волосся, та рада буде чимось їй дошкулити. Розмова з королем - то справа правильна, але я не впевнена, що Барбару відішлють куди подалі. Чому б вам не задіяти подругу-відьму?

- Розгубила леді Жаннет свою силу, - незадоволено буркнула баронеса.

Я тільки всміхнулася. Ще б пак, лишень наклала на Ліліану чари, що визвали сип, та вже вони й зникли начебто самі по собі.

- Ні - то й ні, - здвигнула плечима. - Справимось власними силами. Принц буде наш!

А я вже стала магістром по брехні, як бачу. Усім, геть усім доводиться в очі брехати і при цьому мило посміхатися. Не слід було мені взагалі погоджуватись на цю авантюру, бо вже й сама себе не впізнаю. А я вже й звикла до цього світу. Мені тут, якщо чесно, подобається. Я могла б влитися у сім’ю, подружитися з Ліліаною, бути щасливою із принцом. Але тоді не народиться в історії людства казка про Попелюшку та її злу сестру. Що є добро і зло? Я вчиняю добре, але відчуваю себе геть погано. Брехлива стерва! Чи матиму я змогу хоч колись стати сама собою? Чи зможу спілкуватися щиро? Чи зможу знов відчути радість життя?  І відповідаю собі: ні. Бо через мене будуть нещасними Лілі, принц Рауль, рудий герцог, та й я сама. Матінка буде розчарована та засмучена, коли я не вийду за принца. Лише королівський єгер буде щасливим. Але куди ж ти подінешся? Я усім, окрім вітчима, маю сплюндрувати життя…

Заради чого? Заради майбутнього. Заради людства…