Глава 31. Сплюндрувати життя.

- А зараз перед вашими очима розгортатиметься найвідоміша сльозлива історія нашого міста, - розпинався глашатай. - Напевно, усі ви знаєте її, бо цю історію розповідають няньки малюкам на ніч, ця історія входить до відомої «Книги легенд Криничанки» і саме через неї столицю саме так і названо - Криничанкою. Це було ще в ті далекі часи, коли місто лише будувалося. Вже піднявся величний королівський палац, вже виструнчились у певному порядку промені-вулиці, вже заселилися перші містяни. Та ніяк не вдавалося викопати колодязі, які постачали б новозбудовану столицю свіжою водою. По всьому містові вже зустрічались порожні колодязі. Як по-розумному, то слід було зайнятися цим питанням ще до того, як почали планувати місто, бо вода - то є основа життя, і без неї і не туди, і не сюди. Та справа зроблена, занадто багато золота вже вкладено було в будівництво, щоб можна так просто поставити на ньому хрест і шукати інше місце. А без води воно до того й хилилося. І прийшла тоді до королівського палацу юна красуня з довгим хвилястим чорним волоссям. І сказала, що допоможе знайти воду, якщо перестануть у країні вишукувати та вбивати відьом. Дав згоду король. І почала дівчина незнане чаклунство. Три дні ходила вона із виноградною лозою новозбудованим містом, і поза містом, і по будинках, що вже були зведені. І слідом за нею ходив єдиний королівський син. Встиг він за цей короткий час покохати чорняву красуню, та й юній відьмі припав до серця. І ось, нарешті, вказала дівчина місце, де слід було вирити колодязь глибиною у десять людських зростів. Вирили, камінням стіни обклали - нема води. Стала красуня над ямою, вколола голкою пальця, капнула кров на каміння - і забив струмок, наповнився колодязь до самого верху крижаною чистою водицею.

«А тепер, - сказала юна чародійка королю, - виконай свою обіцянку: дозволь відьмам, що не коять зла, вільно жити серед людей!»

Та король віроломно порушив обіцянку. «Коли твоя бісівська кров відчиняє ворота підземним водам, то за допомогою неї наповнимо усі колодязі у столиці». Звелів він націдити з відьми крові і оросити усі сухі криниці. Та лише приступилися до діла королівські слуги, лише кров пустили - перетворилась відьма на горлицю й злетіла. Може, й втекла б, та стріла королівського стрільця наздогнала бідолаху, каменем впала вона в ту криницю, яку наповнила водою, і одразу зникла вода, ніби її й не було ніколи.

Закоханий принц не зміг врятувати відьму, та жити без неї не захотів і стрибнув слідом у ту саму криницю. І коли поєдналися закохані по той бік буття, наповнились сухі колодязі по усій столиці водою по самі вінця.

На барельєфах ви бачите вирізьблені картини, що описують ту сумну подію. А це і є та сама криниця, де загинули принц та його кохана відьма.

«Пити з неї не буду!» - подумки мовила сама до себе.

Хоч і віки минули, а якось неприємно, коли згадуєш про два трупа, що упокоїлись на дні. Втім, пити ніхто й не пропонував.

- А тепер, - продовжив гід, - ви можете підійти і кинути за давньою традицією у криницю дрібну монетку. Коли при цьому вимовити вголос бажання, то, як стверджують, воно здійсниться.

Попелюшка почала ритися у кишеньці.

- Стій, ми не підемо. То все вигадка, щоб привадити туристів!

- Але ж усі йдуть, і я хочу! - заскиглила Ліліана.

- Ми - не усі. Ми такими дурницями не займаємось!

- Так нічого поганого від цього не буде!

Ага, аби не забажала того, чого не слід.

Та тут Ліліана видобула таки з кишені монетку, побігла до криниці і кинула її у воду:

- Нехай закохані серця об’єднаються! - вигукнула коротко та ґрунтовно.

А це ж саме те, чого я прагну обминути заради порятунку цивілізації. Що ж, сподіваюсь, що криниця насправді не виконує бажання,  а її чарівні властивості - звичайна рекламна вигадка.

Лілі обернулась до мене з переможним виглядом. І тут я побачила, як моя зведена сестра змахує розпачливо руками і падає  назад.