Глава 30. Націлитись вище.

- Себастьяне! Що за невихованість! - спробувала я перетягти на себе увагу герцога.

Та куди там! Його палаючі очі не відривались від Попелюшки. Мене він наче й не почув.

- Я не помилився!..

- Не знаю, про що ти, та точно помилився. Вийди з карети, Себастьяне!

- Я не помилився! Це ти, сонечко моє, зіронька ясна…

- Себастьяне, залиш мою сестру! Ти її з кимось сплутав! Ти поводиш себе негідно дворянина!

Коли б ще Ліліана мені підіграла. Та ні, застигла, мов порцелянова лялька, і очей з герцога не зводить.

- Я розповім про вашу поведінку барону й баронесі! - Я випрямила спину і чеканила слова. - Я пожаліюсь принцові Раулю! Та ні, самому королю Луїсу Другому!

Нарешті Себастьян кинув на мене короткий зацькований погляд.

- Ти повинна виступити на моєму боці, Кароліно. Ти знаєш, що я маю до Лі особливі почуття. Тобі залишиться принц…

Як, як мені донести до їхніх бездумних голів, що це неможливо? Якби я навіть розповіла правду, мене б просто порахували божевільною та ще й засадили довіку у божевільню. І ніякі вищі сили не допоможуть, якщо я сама не справлюсь.

Ууу! Хіба мало того, що я вже накинула залізну завісу на свої почуття до Рауля? Так тепер ще маю впоратись зі взаємними почуттями сестри та рудого герцога. Я б воліла підтримувати любов, а не вбивати її. А доводиться.

- Себастьяне, йди геть, бо ім’я твоє вкриє попіл зневаги і ти не отримаєш ні Кароліни, ні Ліліани, бо барон Жан де Пар-Кет замкне від тебе усі двері!

Мої пафосні речі не мали наслідку. Рудий продовжував з’їдати очима Попелюшку.

- Світло моїх очей, Ліліано, я безмірно щасливий, що ти зі славного роду королівського єгера барона Пар-Кет! Тепер я на повних правах можу привести тебе до власного герцогства законною дружиною!

Я помітила, що сестра готова на шию кинутись рудому і кричати: «Так! Так! Так!» Тому запобігливо притримала її рукою, звертаючись до герцога:

- Словам твоїм, Себастьяне, ціна - гріш у базарний день! Ти роздаєш їх щедро направо і наліво! Лише учора ти віддавав мені руку і серце, збирався мене зробити герцогинею  і твоєю дружиною, а сьогодні все це кидаєш до ніг іншої. Та не думай, що Ліліана - така собі малолітня дурочка. Вона чудово розуміє, що вже завтра ти свій лівер запропонуєш другій, а післязавтра - третій. Так,  зараз виступаю від імені обох сестер де Пар-Кет. Леді нашого рівня не потрібен чоловік, в якого при вигляді будь-якого милого личка спадають штани, не в змозі втримати «хотілку», який не вміє тримати слово та який кидається навіть на простолюдинок! Навіть коли ти оженишся, це не виправить твою розбещеність. З твоїх бастардів можна буде зібрати цілий полк! Ми більше не хочемо тебе бачити, Себастьяне!

Не знаю, що хотіла додати Ліліана, та я придушила її до своїх грудей, активно гладячи по голові та втішаючи:

- Я не дам тебе образити, дорога сестра! Я й близько не підпущу до тебе цього гультяя!

- Я із серйозними намірами… - процідив рудий.

- Я - теж! - і наступила йому гостреньким підбором на ногу.

Герцог почервонів, відкрив рота, закрив, не знайшовши, що б мені ще сказати, і вискочив з карети, голосно хряпнувши дверцятами.

- Иии… - жалібно хлипала Попелюшка, що ніяк не хотіла дотримуватись написаного задля неї сценарію, коли карета рушила з місця.

Так ми і не дізналися, що там за легенда була пов’язана із прикрашеним монстрами будинком. Та я взагалі усю екскурсію пропустила!