Глава 29. Тур не вдався. 2.

Недарма кажуть: пливи за течією. Все йшло до того, щоб Ліліана сьогодні залишилася у своїй кімнаті, так ні. Я зі шкіри вилізла, аби зняти з неї шкідливі чари та витягти на прогулянку. А не слід було цього робити!

Досі якось виходило, що герцог не помітив на балу серед натовпу невисоку бліду Ліліану. Але зараз, коли нас у кареті лише двоє, не помітити її він, звісно, вже не міг. А я так прагнула, щоб цього не трапилось!

- Доброго ранку, чарівні ле… - Запнувся Себастьян, бо розгледів мою сестру і, звісно, впізнав ту біляву красуню, з якою зустрічався нещодавно, вважаючи її за служницю у замку барона.

Йой! Що ж тепер буде?

- Кароліно, - хрипким голосом запитав герцог, - хто твоя супутниця?

- Моя зведена сестра.

- Чому ти й досі не познайомила мене з нею?

- Знайомтесь, - буркнула я. - Ліліано, це - Себастьян, герцог Вітонський. Герцоге, це - моя сестра, леді Ліліана. Саме вона зараз зайняла місце під номером один у списку Рауля, на якому раніш була я.

Від мене Себестьян відмовився, коли дізнався, що на мене поклав око спадкоємець, може, й на Ліліану перестане витріщатися? Сам казав: не слід псувати стосунки з майбутнім королем.

- Герцоге, - невдоволеним тоном мовила я, - ви затуляєте нам увесь вид. Ми так і столицю не побачимо!

- Пробачте-пробачте!.. - Рудий кинув останній погляд на Ліліану і ретирувався, залишивши мене занадто знервованою, а Попелюшку - невиправдано збудженою.

- Лілі, сподіваюсь, ти залишилась при своїй думці? Герцог тобі категорично не підходить!

- Але він такий… - сковтнула дівчина.

Карета зупинилась коло чергової визначної пам’ятки, якоїсь величної будівлі із крилатими биками та моторошними химерами, що чи то прикрашали фасад, чи то відлякували сторонніх. За розмовами уся столиця пропливла повз, я досі нічого так і не встигла побачити. Місцевий гід із рупором у руках, щоб чути було в усіх п’яти десятках карет, почав віщати якусь міську легенду, та знов відчути себе звичайною туристкою та доторкнутись до історії мені не довелось. Двері з протилежного боку рвучко відчинилися, і до карети увірвався герцог Вітонський власною персоною. О, тільки не це! Досі я ще плекала маленьку надію, що рудий не зважиться заводити шури-мури з тією, кого я назвала номером один у списку принца Рауля. Та він, видимо, вирішив поставити усі точки над «і».

Ліліана скрикнула і притулилась до мого плеча. Та тільки-но зрозуміла, хто це до нас завітав, як очки її засяяли, а обличчя надбало дурнувато-закоханого вигляду. Без образ, але усі закохані трохи не в собі.

Себастьян всівся навпроти нас, поїдаючи очима білявку. Не втекти, не заховатись.