Глава 29. Тур не вдався.

Столицею сьогодні не проїхати. Перекрили мало не усі дороги, бо кортеж з близько п’ятдесяти карет претенденток на звання нареченої принца - це вам не хухри-мухри. Ми з Ліліан їхали в нашій родовій кареті і нажаль, пропустили значну частину подорожі, витративши час на розмови. Але воно того вартувало. Я, практично, довела Попелюшці, що з рудим герцогом щастя вона не побачить, і змусила повернути погляд у бік Рауля.

Якщо леді, претендентки на роль нареченої принца, подорожували у каретах, то чоловіки, навіть королівської крові, віддали перевагу верховій їзді і вміло гарцювали, красуючись та іноді зазираючи у вікна карет.

Спочатку до нас зазирнув Рауль.

- Доброго ранку, чарівні леді! Як вам прогулянка?

- О, дуже мило! - відгукнулася я. - Вдячна вам за таку розвагу!

Ліліана лише поздоровкалась і опустила голову, зашарівшись.

- Добре, насолоджуйтесь. Не буду вас відволікати, - і принц поскакав далі.

- То що, сестричко, бачиш, який він милий?

Відповісти Ліліана не встигла, бо до віконця зазирнув Зязя Рафт Неперевершений.

- Доброго ранку, чарівні леді! Як вам прогулянка? - Слово у слово повторив привітання принца, лише з сильним акцентом.

- Неперевершено, - відповіла я. - Завжди мріяла познайомитись зі столицею.

- О, я теж люблю це місто, цю країну, цю природу, цю архітектуру, цих людей! - завзято вигукнув цесаревич. - Обожнюю навіщати свого друга Рауля! Особливо тепер, коли навколо кружляють такі кралечки!

- Сумнівний комплімент як щодо леді, - погрозила я пальчиком.

- Пробачте, пробачте! Я не надто добре знаю вашу мову і інколи трапляються казуси. Не будьте щодо мене надто строгою вчителькою.

Я кивнула, стримуючи сміх. Нащадок імператорського престолу і сьогодні виблискував усіма кольорами райдуги, нагадуючи мені папугу.

- Я вже дізнався, що ви - Кароліна де Пар-Кет! А хто це поруч із вами, чарівнице?

- Моя сестра леді  Ліліана.

- Хіба можуть бути сестрами такі несхожі одна на одну дівчата? Але обидві красуні…

- Ми - зведені сестри, Ваша Високосте.

- О, можете називати мене по-дружньому - Зязя.

Я мало не пирхнула.

- Мені сподобалась твоя сестра, Кароліно. Запишу її до свого списку під номером два.

- Хіба ви, Ваша Високосте, й досі не занесли до свого списку інших леді? Тут багато красунь, чи не так?

- У мене записано вже шістнадцятеро, але ніхто не заважає посунути перших і надати тим, хто сподобався більше, вищі місця. Почесніше ж бути першою чи другою, ніж п’ятнадцятою та шістнадцятою.

- Ви нам лестите.

Сподіваюсь, іноземний гість не прочитав у моєму голосі іронію.

- Забиваю на сьогоднішньому балу перший танець з леді Кароліною і другий - з леді Ліліаною! Прошу пробачення, що вимушений вас залишити, бо маю намір роздати запрошення на танці останнім леді зі списку.

Коротко кивнувши, Зязя поскакав діставати інших леді.

- Ну й типчик, - повернулася я до сестри.

- Навіть танцювати з ним не маю бажання! - підхопила Лілі.

- Доведеться. Ти ж не хочеш, щоб через якусь примху дві країни почали воювати? Наскільки я чула, Рихтійські острови доволі войовничі, і нам слід над усе думати про безпеку рідного краю. Те, що цей папуга заніс нас у свої списки, нічого не означає. Будемо намагатися поводити себе дипломатично. До речі, це ще один камінець на терези. Якщо стане відомо, що принц Рауль схиляється до того, щоб назвати тебе своєю нареченою, цей Зязя вимушений буде відчепитися. Сьогодні ж покажи принцові, що ти можеш стати для нього найкращою партією. З радістю сприймай його знаки уваги. Дивись закоханими очима.

- І де мені взяти закохані очі?

- Не чіпляйся до слів. Лілі, ти маєш стати дружиною Рауля!

- Мабуть, ти права, Кароліно…

Все йде, як треба! Незабаром я зможу оголосити, що моя місія виконана, і, сподіваюсь, вищі сили повернуть мене до рідного світу.

І саме в момент мого майже тріумфу до віконця схилився герцог Вітонський.