Глава 27. Кізка, цап та чудесне зцілення.

Вийшла я від герцогині Ахтонської, похитуючись і витираючи лоба. Все ж наша розмова могла завершитись бозна чим для нахабної шантажистки. А що вдієш? Я заховала дорогоцінну пляшечку до корсету і рушила до виділених нашій родині покоїв, озираючись час від часу, чи не наздоганяють мене відьомські чари. Все ж щодо листів з розкриттям таємниці герцогині я блефувала і вона могла це зрозуміти. Якось же зрозуміла, що маю до принца почуття, пронирлива відьма! Так я, замислившись, і врізалась в міцну чоловічу спину, скрикнула від несподіванки та побачила того, кого б найменше хотіла зараз зустріти - рихтанського цесаревича.

Зате іноземець не розгубився, ухопив мене в обійми і підняв над підлогою.

- Що ви творите?! - зашипіла я, як нажаль, якраз у цьому коридорчику нікого, крім нас, не спостерігалося. - Я буду кричати!

Обличчя іноземного принца опинилось зовсім близько до мого, і я мала змогу розгледіти, що має він риси, хоч і незвичні, але привабливі. Тільки помітно, що упився вчора цей Зязя, як зюзя. І не спалося б оце йому з перепою?

- А ось і перша! - задоволено примружився Зязя Рихт Неперевершений.

Цікаво, його прізвисько означає, що його не перевершити у пияцтві?

- Куди перша? - уточнила я.

- У моєму списку потенційних наречених!

- А моєї згоди спитати?

- Я - син імператора Рихтійських островів, спадкоємець! - гордовито задрав носа юнак.

- І що? Поставте мене на місце і, можливо, я не розповім королю про вашу непристойну поведінку!

Колінка моя була зручно близька до імператорських горішків, та побиття їх може викликати дипломатичну напруженість між державами, а то й війну. Так і не вдається застосувати свої вміння відбиватися від нахабних чоловіків. Доведеться захищатися язиком, тобто дипломатичним шляхом.

- Не знаю, як там у вашій імперії, та у нас так поводитись із благородними леді не дозволено!

- Я живу за власними правилами!

- Ви в гостях і повинні дотримуватись місцевих норм!

- А мені подобається кізка, що бодається!

- А мені не подобаються нахабні козли!

- Ти кого козлом обізвала? Мене? Імператорського сина?!

- Ні, то не я, а кізка, яка бодається!..

Я нахилилась і буцьнула цесаревича головою у перенісся. Це боляче, знаю. Зате він випустив мене з обіймів, бо вимушений був ухопитися обома руками за носа. Я підхопила спідницю, обійшла скривленого Зязю і рушила далі коридором. Правда не втрималась, щоб не обернутись і мекнути, нагадуючи, що то все - не я, а кізка. А мене краще не чіпати усіляким… папугам.

Перш за все я поспішила відвідати сестру. Лілі лежала у ліжкові така самотня й така нещасна, що навіть стало її шкода. Червоний неприємний сип вже покрив повністю її руки та, мабуть, і все тіло, бо виднівся вже й на шиї. Місцями сестра розчухала його до крові.

- Це якась жахлива хвороба! - скрикнула вона болісно, побачивши мене. - Я більш не можу терпіти! Я викинусь у вікно!

- Хм… - Я підійшла до підвіконня і визирнула надвір. - Слушна думка і я тебе навіть підтримую. Тільки з другого поверху навряд вдасться вбитися. А от покалічитись - то точно. Лежатимеш так само, тільки з перебитими ногами та руками, нічим буде й почухатись.

- О-о! - простогнала у розпачі Лілі.

- Не турбуйся. Я допоможу тобі піти з життя, люба сестричко! - мовила я співчутливо. Тільки хвилин через двадцять, почекаєш?

Лілі дивилась на мене з острахом та ненавистю. А ти думай, дурненька, думай, коли висловлюєш побажання. Що, коли хтось вирішить їх виконати? Я дістала з-за пазухи пляшечку з маззю, стягла з сестри ковдру і почала задирати сорочку, в якій вона лежала.

- Що ти робиш?! - запротестувала дівчина і почала відбиватися.

- А яка тобі різниця, коли ти однаково йдеш з цього світу? Тебе вже ніщо не повинно бентежити!

- Це моє тіло! Не чіпай мене!

- Не буду. Тільки спочатку вимащу ось цією маззю… - Я почала активно втирати ліки у бліду шкіру зведеної сестри.

- Що?! Ти?! Робиш?!

Не відповідаючи, я намазюкала груди та спину Ліліани, а потім сунула їй пляшечку у долоню.

- Гадаю, руки та ноги зумієш сама змастити, якщо не бажаєш більш чухатись, мов коростою вкрита.

- Ой, і справді, вже не так чешеться! - зраділа Лілі, розтираючи мазь по правій нозі.

- Повернусь через п’ятнадцять хвилин! Готуйся!

Не уточнивши, до чого, я вийшла зі спальні сестри і попрямувала до власної кімнати. Служниця Мегі мало не зомліла від щастя. Баронеса мене ще не кинулась розшукувати, тож все ладком. Дівчина допомогла мені зібратись на прогулянку. І лише коли я була вже повністю готова, навідалась леді Антуанетта. Прискіпливо оглянула мене з ніг до голови, залишилась задоволеною і шикнула на служницю, щоб та йшла геть.

- Мене не буде поруч, донечко, - промовила баронеса із жалем у голосі, коли ми залишились наодинці, - але ти повинна усе зробити, щоб втримати принца. Зараз він схиляється до твоєї краси, не дозволяй нікому відволікти його увагу.