Глава 27. Кізка, цап та чудесне зцілення.

Вийшла я від герцогині Ахтонської, похитуючись і витираючи лоба. Все ж наша розмова могла завершитись бозна чим для нахабної шантажистки. А що вдієш? Я заховала дорогоцінну пляшечку до корсету і рушила до виділених нашій родині покоїв, озираючись час від часу, чи не наздоганяють мене відьомські чари. Все ж щодо листів з розкриттям таємниці герцогині я блефувала і вона могла це зрозуміти. Якось же зрозуміла, що маю до принца почуття, пронирлива відьма! Так я, замислившись, і врізалась в міцну чоловічу спину, скрикнула від несподіванки та побачила того, кого б найменше хотіла зараз зустріти - рихтанського цесаревича.

Зате іноземець не розгубився, ухопив мене в обійми і підняв над підлогою.

- Що ви творите?! - зашипіла я, як нажаль, якраз у цьому коридорчику нікого, крім нас, не спостерігалося. - Я буду кричати!

Обличчя іноземного принца опинилось зовсім близько до мого, і я мала змогу розгледіти, що має він риси, хоч і незвичні, але привабливі. Тільки помітно, що упився вчора цей Зязя, як зюзя. І не спалося б оце йому з перепою?

- А ось і перша! - задоволено примружився Зязя Рихт Неперевершений.

Цікаво, його прізвисько означає, що його не перевершити у пияцтві?

- Куди перша? - уточнила я.

- У моєму списку потенційних наречених!

- А моєї згоди спитати?

- Я - син імператора Рихтійських островів, спадкоємець! - гордовито задрав носа юнак.

- І що? Поставте мене на місце і, можливо, я не розповім королю про вашу непристойну поведінку!

Колінка моя була зручно близька до імператорських горішків, та побиття їх може викликати дипломатичну напруженість між державами, а то й війну. Так і не вдається застосувати свої вміння відбиватися від нахабних чоловіків. Доведеться захищатися язиком, тобто дипломатичним шляхом.

- Не знаю, як там у вашій імперії, та у нас так поводитись із благородними леді не дозволено!

- Я живу за власними правилами!

- Ви в гостях і повинні дотримуватись місцевих норм!

- А мені подобається кізка, що рогами буцає!

- А мені не подобаються нахабні козли!

- Ти кого козлом обізвала? Мене? Імператорського сина?!

- Ні, то не я, а кізка, яка рогами буцає!..

Я нахилилась і буцьнула цесаревича головою у перенісся. Це боляче, знаю. Зате він випустив мене з обіймів, бо вимушений був ухопитися обома руками за носа. Я підхопила спідницю, обійшла скривленого Зязю і рушила далі коридором. Правда не втрималась, щоб не обернутись і мекнути, нагадуючи, що то все - не я, а кізка. А мене краще не чіпати усіляким… папугам.