Глава 26. Шантаж. 2.

Отут герцогиня різко змінилася. З невинної немолодої жінки вона перетворилась на гурію, яка вбиває, і навколо мене почала сгущуватися магія. Так, йти прямо до лігва відьми було не кращою ідеєю.

- Чекайте, зникнення чи смерть однієї з потенційних наречених принца прямо під час королівських балів викличе розслідування, під час якого може виплисти і небажана для вас інформація. Окрім того, якщо я не повернусь, вірна мені людина розішле листи моїм батькам, королю та ще з десятоку інстанцій, яким буде дуже цікаво дізнатися деякі таємниці герцогині Ахтонської. (Звісно, я блефувала!) Тоді вже вам точно не відвертітися і доведеться втратити герцогство, добре, якщо не голову! Але я не бажаю вам зла! Я хочу лише поговорити!

- Ти мене шантажуєш! Така ж нахабна шантажистка, як і твоя мати! Але ж Антуанетта поклялась життям, що нікому не розповість мою таємницю! Тепер вона помре!

- Не думаю, - осмикнула я спідницю. - Справа в тім, що матінка розповіла мені про свою стару подругу-відьму ще до того, як пішла до вас і до того, як ви примусили її поклястися. Технічно вона свою клятву виконує.

- Так, може, вона й не тільки тобі розповіла?..

- Не знаю. До того, як вона надумала віддати мене за принца, у неї не було причини. Але зараз… Моя зведена сестра Ліліана дивним чином захворіла після вашої з маман зустрічі. Отже, сип, що вкриває її тіло і завадить їй продовжити полювання за принцом - ваших вмілих ручок справа.

- Якщо й так? Твоя мати примусила мене! Шантажувала тим, що відкриє мою таємницю! Але я нікому зараз не вчиняю шкоди, не маю в цьому потреби. Та хіба ж із леді Антуанеттою домовишся?  Мені довелось допомагати їй заради власного спокою. Ти переживаєш за сестру? Не бійся, то не якась там страшна чи заразна хвороба. Проте, доволі неприємна. Вона пройде сама через кілька днів, коли королівські бали завершаться і спадкоємець вибере собі наречену. Антуанетта впевнена, що то будеш ти. Ти ж хочеш вийти за принца?

- Ні, не хочу.

- Брешеш! - В очах відьми майнули задоволені вогники, неначе спіймала мене на гарячому.

- Я хочу, щоб ви, герцогине, зняли з сестри чари.

- Не можу тебе зрозуміти… - Жаннет Ахтонська в’їдливо вдивлялась мені у очі. - Принца ти кохаєш, бути з ним разом бажаєш. І в той же час не хочеш прийняти таку невеличку магічну допомогу…

- Зробіть так, як я кажу. Зніміть чари і хай Ліліана відправляється разом з усіма претендентками на прогулянку, потім йде на бал, як і повинно бути! Інакше усі дізнаються, що ви - відьма! Так, я, як і матінка, шантажую вас!

- Та яка я відьма? Просто жінка з деякими особливостями.

- То ви збираєтесь знімати з сестри чари?

- Я не можу цього зробити.

- Що-о?!

- Не поспішай, Кароліно. Я не можу зняти чари, але я можу дати цілющу мазь, яка швидко допоможе. Тільки ж, сама розумієш, баронеса де Пар-Кет не повинна про це знати!

- Добре, погодилась я. - Ви впевнені, що Лілі зможе сьогодні поїхати на прогулянку?

- Увітри у шкіру - і через п’ятнадцять хвилин не залишиться й сліду! Але я не буду запевняти, що не виконаю якесь наступне прохання баронеси, бо вона узяла з мене клятву допомогти видати доньку за принца в обмін на клятву про нерозголошення.

- Зрозуміла, - кивнула я. - Тоді, як виникне потреба, й будемо далі розбиратись. А зараз давайте мазь.

Герцогиня встала з ліжка, вийшла до ванної кімнати і принесла пляшечку:

- Ось, бери. Одного застосування буде достатньо.

- Дякую, - мило посміхнулась я у відповідь, стискаючи у кулаці ліки. - Якщо ви допомагатимете мені - ніхто й ніколи про вас не дізнається. Якщо ж зі мною щось трапиться, повторюсь - ваша таємниця стане відома кожному у королівстві.

- Йди вже, хитромудра дівчинко, - герцогиня посміхнулася і повернулась до ліжка під оксамитовим балдахіном.