Глава 26. Шантаж.

Після сніданку мені довелось тікати. Мегі гналася за мною, вигукуючи у розпачі:

- Леді Кароліно! Леді Кароліно! Куди ви?! Стійте, прошу!

Довелось зупинитись, щоб не привернути увагу усього палацу. Я звернула в боковий коридор і завмерла коло стіни, а коли служниця пробігала повз - спіймала її за рукав. На щастя, він не відірвався, як у Лілі. Одяг для слуг шили з міцної тканини, щоб надовго.

- Леді Кароліно! Ваша матінка буде гніватись! Вона наказала готувати вас до прогулянки столицею!

- От йди й готуй!

- Але ж я не можу готувати вас без вас! - В очах дівчини плескався жах, бо дістанеться по-любому, хоч від мене, хоч від баронеси.

- Готуй одяг, готуй косметику, готуй прикраси. А леді Антуанетті, якщо зайде, скажеш, що я у ванній кімнаті.

- Хіба це її зупинить? - почала жалісно заламувати руки служниця. - Вона ж мене вб’є!

- І що, багатьох слуг вже вбила? - цілком серйозно поцікавилась я.

- Багатьом погрожувала.

- Так я теж погрожувала, і що? Не бійся, якщо навіть баронеса виявить, що мене у ванній немає, скажеш, що виходила з кімнати і на бачила, куди я поділася. Ти мені служиш чи кому?!

- Вам! Вам, Ваша Милість…

- Отож, не забувай, хто особисто для тебе Милість. Все зрозуміла? Вертайся. Ні, сперш дізнайся у слуг, де розташовані покої герцогині Ахтонської. Тільки про те, що я її шукала, матінка не повинна дізнатись ні за які гроші. Повір, мене слід боятися більше, ніж баронесу!

Отак доводиться виплекувати образ злодійки і стерви.

Перелякана Мегі швидко роздобула мені необхідні відомості і повернулась до моєї кімнати готувати мене до туру по столиці. А я тихенько, щоб не привертати уваги, розшукала покої герцогині-відьми.

Двері тихо рипнули, коли я пробиралась до будуару. Потім так само тихо рипнули двері спальної кімнати. Але Жаннет почула, і в мене полетіла подушка.

- Ти що, дурепо, блекоти об’їлась? Чого човгаєш, коли твоя господиня спить?! На прогулянку я не їду, за принца виходити не збираюсь, то як ти смієш мене будити?!

- Я не ваша служниця, герцогине! - Постаралася, щоб мій голос звучав холодно і серйозно. - Я - та, хто прийшла з вами поговорити.

Герцогиня, дрібна, худорлява, в нічному мереживному чепчику на голові, виглядала зовсім невинно. Але ж я-то знаю…

- Пішла геть! - Голос Жаннет був верескливим та різким. - Ходять тут усякі!..

- Я не «усякі». Я - леді Кароліна де Пар-Кет.

Моє ім’я навернуло відьму на певну думку, верещати вона перестала і навіть сіла на ліжкові, звісивши тонкі ніжки, прикриті до середини литок нічною сорочкою. І заговорила більш спокійно, хоч і невдоволено:

- Хто б ти не була, ніхто не має права заходити до чужих покоїв! Є ж якісь норми поведінки, етикет!

- Я мала поговорити з вами без свідків.

Герцогиня хмикнула скептично.

- Про що ж нам із тобою говорити, нахабо? Вертайся до матінки, з нею і поговориш. А я не збираюсь роздавати направо і наліво поради. Усіх, бачте, цікавить, як дівчина з небагатої та незнатної сім’ї підчепила герцога! Це було кохання! Кохання, яке все перемагає! Все, йди геть!

- Коли вже ви самі заговорили про історію з вашої молодості, герцогине, то маю сказати, що прекрасно знаю, що про кохання там і мови не йшло. Просто одна небагата і незнатна, зате вміла відьма приворожила собі багатого і знатного герцога.

Отут герцогиня різко змінилася. З невинної немолодої жінки вона перетворилась на гурію, яка вбиває, і навколо мене почала сгущуватися магія. Так, йти прямо до лігва відьми було не кращою ідеєю.

- Чекайте, зникнення чи смерть однієї з потенційних наречених принца прямо під час королівських балів викличе розслідування, під час якого може виплисти і небажана для вас інформація. Окрім того, якщо я не повернусь, вірна мені людина розішле листи моїм батькам, королю та ще з десятоку інстанцій, яким буде дуже цікаво дізнатися деякі таємниці герцогині Ахтонської. (Звісно, я блефувала!) Тоді вже вам точно не відвертітися і доведеться втратити герцогство, добре, якщо не голову! Але я не бажаю вам зла! Я хочу лише поговорити!

- Ти мене шантажуєш! Така ж нахабна шантажистка, як і твоя мати! Але ж Антуанетта поклялась життям, що нікому не розповість мою таємницю! Тепер вона помре!

- Не думаю, - осмикнула я спідницю. - Справа в тім, що матінка розповіла мені про свою стару подругу-відьму ще до того, як пішла до вас і до того, як ви примусили її поклястися. Технічно вона свою клятву виконує.

- Так, може, вона й не тільки тобі розповіла?..

- Не знаю. До того, як вона надумала віддати мене за принца, у неї не було причини. Але зараз… Моя зведена сестра Ліліана дивним чином захворіла після вашої з маман зустрічі. Отже, сип, що вкриває її тіло і завадить їй продовжити полювання за принцом - ваших вмілих ручок справа.

- Якщо й так? Твоя мати примусила мене! Шантажувала тим, що відкриє мою таємницю! Але я нікому зараз не вчиняю шкоди, не маю в цьому потреби. Та хіба ж із леді Антуанеттою домовишся?  Мені довелось допомагати їй заради власного спокою. Ти переживаєш за сестру? Не бійся, то не якась там страшна чи заразна хвороба. Проте, доволі неприємна. Вона пройде сама через кілька днів, коли королівські бали завершаться і спадкоємець вибере собі наречену. Антуанетта впевнена, що то будеш ти. Ти ж хочеш вийти за принца?