Глава 26. Шантаж.

Після сніданку мені довелось тікати. Мегі гналася за мною, вигукуючи у розпачі:

- Леді Кароліно! Леді Кароліно! Куди ви?! Стійте, прошу!

Довелось зупинитись, щоб не привернути увагу усього палацу. Я звернула в боковий коридор і завмерла коло стіни, а коли служниця пробігала повз - спіймала її за рукав. На щастя, він не відірвався, як у Лілі. Одяг для слуг шили з міцної тканини, щоб надовго.

- Леді Кароліно! Ваша матінка буде гніватись! Вона наказала готувати вас до прогулянки столицею!

- От йди й готуй!

- Але ж я не можу готувати вас без вас! - В очах дівчини плескався жах, бо дістанеться по-любому, хоч від мене, хоч від баронеси.

- Готуй одяг, готуй косметику, готуй прикраси. А леді Антуанетті, якщо зайде, скажеш, що я у ванній кімнаті.

- Хіба це її зупинить? - почала жалісно заламувати руки служниця. - Вона ж мене вб’є!

- І що, багатьох слуг вже вбила? - цілком серйозно поцікавилась я.

- Багатьом погрожувала.

- Так я теж погрожувала, і що? Не бійся, якщо навіть баронеса виявить, що мене у ванній немає, скажеш, що виходила з кімнати і на бачила, куди я поділася. Ти мені служиш чи кому?!

- Вам! Вам, Ваша Милість…

- Отож, не забувай, хто особисто для тебе Милість. Все зрозуміла? Вертайся. Ні, сперш дізнайся у слуг, де розташовані покої герцогині Ахтонської. Тільки про те, що я її шукала, матінка не повинна дізнатись ні за які гроші. Повір, мене слід боятися більше, ніж баронесу!

Отак доводиться виплекувати образ злодійки і стерви.

Перелякана Мегі швидко роздобула мені необхідні відомості і повернулась до моєї кімнати готувати мене до туру по столиці. А я тихенько, щоб не привертати уваги, розшукала покої герцогині-відьми.

Двері тихо рипнули, коли я пробиралась до будуару. Потім так само тихо рипнули двері спальної кімнати. Але Жаннет почула, і в мене полетіла подушка.

- Ти що, дурепо, блекоти об’їлась? Чого човгаєш, коли твоя господиня спить?! На прогулянку я не їду, за принца виходити не збираюсь, то як ти смієш мене будити?!

- Я не ваша служниця, герцогине! - Постаралася, щоб мій голос звучав холодно і серйозно. - Я - та, хто прийшла з вами поговорити.

Герцогиня, дрібна, худорлява, в нічному мереживному чепчику на голові, виглядала зовсім невинно. Але ж я-то знаю…

- Пішла геть! - Голос Жаннет був верескливим та різким. - Ходять тут усякі!..

- Я не «усякі». Я - леді Кароліна де Пар-Кет.

Моє ім’я навернуло відьму на певну думку, верещати вона перестала і навіть сіла на ліжкові, звісивши тонкі ніжки, прикриті до середини литок нічною сорочкою. І заговорила більш спокійно, хоч і невдоволено:

- Хто б ти не була, ніхто не має права заходити до чужих покоїв! Є ж якісь норми поведінки, етикет!

- Я мала поговорити з вами без свідків.

Герцогиня хмикнула скептично.

- Про що ж нам із тобою говорити, нахабо? Вертайся до матінки, з нею і поговориш. А я не збираюсь роздавати направо і наліво поради. Усіх, бачте, цікавить, як дівчина з небагатої та незнатної сім’ї підчепила герцога! Це було кохання! Кохання, яке все перемагає! Все, йди геть!

- Коли вже ви самі заговорили про історію з вашої молодості, герцогине, то маю сказати, що прекрасно знаю, що про кохання там і мови не йшло. Просто одна небагата і незнатна, зате вміла відьма приворожила собі багатого і знатного герцога.